Жовто-блакитні квіти болю…
Знову приходять ці дні, коли біль у серці виринає з новою силою. Дні, коли нестримно стискається горло від суму, гордості й вдячності. 15 та 16 червня ми згадуємо наших земляків, наших Воїнів Світла, які заплатили найвищу ціну за мир і свободу рідної землі.
Уже минає чотири роки, як 15 червня 2021 року перестало битися серце 42-річного ізяславчанина, головного сержанта 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Павла Леонідовича Кропивки. Він ніколи не шукав слави – лише виконував свою справу, як справжній чоловік, син України. І саме вірність присязі, любов до рідної землі стали останнім подихом його життя.
А два роки тому, 16 червня 2023 року, у бою на запорізькій землі загинув 43-річний солдат Олександр Іванович Чаплинець — механік-водій гірсько-штурмового відділення. Його життєвий шлях був сповнений честі, обов’язку й жертовності. Він ішов у бій не заради себе — заради майбутнього України, заради кожного з нас. Заради того, щоб наша Ізяславщина прокидалася під мирним небом, щоб у наших дітей було мирне завтра.
Це — чергова річниця гіркої розлуки, вічного жалю, світлої пам’яті. І скільки б років не минуло, жодне українське серце не забуде своїх Воїнів Світла. Бо їхня кров — це червона нитка, вплетена у наш прапор. Бо їхня смерть — це підвалини нової історії, яку ми пишемо щодня, пам’ятаючи, за що вони загинули/померли. Ці хлопці — ціна нашої свободи, нашого спокою, нашої надії.
У річницю смерті Павла та Олександра зупинімося на мить… Схилімо голови в молитві. Згадаймо їх вдячним словом. Хай жовто-блакитні квіти, покладені до місця їхнього останнього спочинку, промовляють за нас. Бо ці квіти — не просто барви прапора. Це сльози, це шана, це мовчазний крик сердець, які назавжди втратили своїх синів.
Світла пам’ять нашим Воїнам Світла! Нехай їхня жертва стане світлом дороговказу для усіх нас — жити гідно, боротися відважно та любити Україну понад усе.
Вічний спочинок і світла пам’ять воїнам Небесного легіону.
