День сіл Білогородка та Рокитне: святість рідної землі у час війни
Сьогодні особливий день для жителів Білогородського старостинського округу — день сіл Білогородка та Рокитне. У мирний час це були б святкові концерти, дитячий сміх, запашні страви, танці до зорі й теплі обійми односельчан. Та нині — війна. І святкування набули зовсім іншого змісту.
Цьогоріч у Білогородці й Рокитному немає гучних гулянь. Немає сцени, прикрашеної вишиванками, немає святкового ярмарку чи веселих забав для дітей. Але є те, що сьогодні важливіше за будь-яке дійство — є спільна молитва. Молитва в місцевому храмі, якому цьогоріч виповнилося 200 років — святині, що пережила епохи, війни, зміну поколінь, і досі об’єднує людей у найважчі часи. У цих стінах кожне слово — як ніж до серця, як світло надії.
Молилися за Україну. За тих, хто на передовій — щоб Бог беріг кожного з них. Молилися за рідні села — щоб не знали горя, щоб вистояли, як вистоює вся наша країна. Молилися за мир, який тепер — найбільша мрія кожної родини.
Бо саме так народжується справжній патріотизм — не в гучних промовах, а в тиші храму, у щемкому «Господи, бережи», в очах стареньких, які пам’ятають ще інші війни, й у серцях дітей, яким ми всі так прагнемо зберегти Україну.
Цей день — це не про розваги. Це про пам’ять, про коріння, про силу єдності. Це про те, що навіть у найтемніші часи ми не забуваємо, хто ми є й звідки родом. Це про те, що любов до рідної землі — невмируща.
Зі святом тебе, Білогородко! Зі святом, Рокитне! У ваших тихих вулицях, у ваших полях і лісах — дух нації, незламної, гордої, живої!
