Чорнобиль… Біль, який не минає
Чорнобиль… Це не просто географічна точка на карті. Це слово, від якого стискається серце. Це символ людського болю, самопожертви, трагедії і пам’яті. Слово, яке щороку 26 квітня прорізає нашу свідомість гострим болем. Бо ця дата назавжди вписана чорними літерами в історію не лише України, а й усього світу.
Того квітневого дня 1986 року життя мільйонів людей змінилося назавжди. Весна була в розпалі — квітуча, сонячна, сповнена надії. А вже за мить — вибух, полум’я, радіація… І світ накрила тінь атомного лиха. Люди ще спали, коли над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС спалахнуло полум’я. Ніхто не знав, що ця ніч стане початком безжальної трагедії, що розтягнеться на роки, десятиліття… на життя.
Аварія на Чорнобильській станції поділила час навпіл. До — з вірою у світле майбутнє. І після — із сумом, тривогою, розпачем. І кожен, хто пережив той час, пам’ятає: нічого вже не буде, як раніше.
Чорнобиль — це біль не лише для України. Це застереження для всього світу. Це ціна за помилки, за зневагу до правди, за безвідповідальність влади. Ціна, яку заплатили прості люди: пожежники, енергетики, медики, військові. Ті, хто першими кинувся в саме пекло — не вагаючись, не думаючи про себе. Їх подвиг — поза часом. Їхні імена — у вічності.
З нагоди 39-х роковин Чорнобильської трагедії біля пам’ятного знаку жертвам катастрофи, що встановлений біля будівлі 13 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Хмельницькій області відбулася церемонія вшанування пам’яті.
Присутні схилили голови в хвилині мовчання. До підніжжя пам’ятного знаку лягли живі квіти — як символ вдячності тим, хто врятував світ. У тиші говорили серця — говорили про біль, про шану, про пам’ять.
Минають роки, проте Чорнобиль не зникає з нашого життя. Він живе у пам’яті тих, хто втратив рідних. У хворобах тих, хто брав участь у ліквідації. У порожніх будинках Прип’яті. У кожній чорній хмарі, яка пролітає над українською землею.
І в сьогоднішній день, коли Україна знову змушена боронити себе — вже від нової загрози, знову з московського боку, — ми як ніколи усвідомлюємо крихкість життя. Бо російські ракети летять і над нашими атомними станціями, знову нависає страх повторення катастрофи. І тому ми не маємо права забути. Ані тих подій. Ані тих людей.
Світ має пам’ятати. Україна — не дозволить забути. Подвиг ліквідаторів — житиме вічно. Як і наша вдячність.
