Льотчики не вмирають, а залишаються навічно у небі, яке любили, яким жили
Війна — страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані й знищені населені пункти. Ця лиха сила завжди бере у людства найвищу ціну – життя людини. Ми можемо навчитися миритися з усіма її наслідками, проте навчитися жити «БЕЗ» - практично неможливо.
02 травня знову у пам’яті кожного з нас зринає день, коли Ізяславщину розірвала страшна новина – у бою з російськими окупантами, захищаючи територіальну цілісність, суверенітет та незалежність України у російсько-українській війні загинув військовослужбовець, капітан Збройних Сил України, пілот-професіонал з Ізяслава Сізов Віталій Олександрович. Його життя, у розквіті своїх 38 років, обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту, де точилися важкі бої, де не вщухають ворожі обстріли, де земля просякнута кров’ю цвіту нації...
Це річниця гіркої розлуки, вічного жалю і світлої пам'яті. Річниця БЕЗ Віталія.
Та льотчики не вмирають. Вони йдуть навічно у небо, яке любили, яким жили. Так і Віталій - доєднався до небесної ескадрильї, ставши ангелом-охоронцем для своїх рідних та кожного з нас.
А пам'ять про пілота-аса втілена у граніті — суворому, як війна, і міцному, як дух бойового льотчика...
Хвилиною мовчання та молитвою дякуємо нашому оборонцю за найбільшу жертву, свідомо віддану своїй державі. Низький уклін та вічна пам’ять воїну, який до останнього подиху захищав право кожного громадянина нашої держави жити у вільній Україні!
Нехай же ці жовто-блакитні квіти, покладені до останнього місця спочинку померлого захисника, стануть символічним вираженням пекучого, невимовленого болю, нашої туги за втраченим життям.
