Ізяславська міська громада
Хмельницька область, Шепетівський район

Кожен новий день наближення до перемоги переповнюється гіркотою втрат

Дата: 26.01.2024 16:15
Кількість переглядів: 1133

Фото без опису

Не встигають висихати сльози на центральній площі міста Ізяслав, де місцеві жителі навіки прощаються із Новітніми Героями, уписаних в новітню історію України. За кожною смертю воїна – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей. Це втрати, які неможливо осягнути не лише рідним. Це біль всієї України, яка втрачає кращих синів і доньок України, цвіт нації.

Цими днями Ізяславщина проводжала ще одного Воїна Світла останньою земною дорогою у засвіти, де його ангельська душа знайде вічний спокій і стане на варту благословенного Небесного воїнства - 37-річного старшого стрільця взводу охорони батальйону логістики аеромобільної роти аеромобільного батальйону Юрка Дмитрука. Нашому земляку довелося залишити мирну професію, бо покликав обов’язок чоловіка, громадянина - боронити рідну землю від навали російських окупантів. Не кожен готовий пройти через пекло. А він був готовий. Він рвався у самісіньке пекло, бо не міг по-іншому. Народжений у вільній Україні не розуміє, що таке бути кріпаком, невільним й ніколи не захоче ним бути. Після повномасштабного вторгнення ворожої російської орди, котра, чорною чумою увірвавшись в наш дім, принесла з собою смерть, згарища й руїни, Юрій неодноразово звертався до військкомату та згодом вступив до територіальної оборони. Проте йому було цього замало…. Кілька місяців тому перейшов до  штурмової бригади, щоб боротися із лютою путінською армадою. Так, наш відважний оборонець усвідомлював, що йде у самісіньке пекло захищати українську землю. Щосили прагнув домогтися справедливого суду для тих, хто винен у смерті, каліцтвах та інших злочинах проти нашого страждального віками  народу.  Щоб прапор України гордо майорів над вільною, мирною незалежною Державою… Своїм вчинком на полі бою Юрко довів, що хоробрість немає вікових обмежень. Та, на жаль, 18 січня 2024 року відбувся його останній бій на Донеччині. Заради нас усіх він віддав стукіт власного серця.

Всі, хто знав загиблого Героя, з ким його зводили життєві дороги, відгукуються про Юрія, як про цілеспрямованого і вмотивованого патріота рідної землі. Наш земляк ніколи не здавався, не пасував перед труднощами, не ховався за спинами. Усміхнений, компанійський, життєрадісний… Таким назавжди залишиться Юрко із позивним «Зюзік» у пам’яті своїх близьких, друзів…

Віддаючи шану та славу, на колінах, не стримуючи сліз, зустрічати Героя обабіч вулиць міста, якими рухався траурний кортеж, вийшли сотні мешканців Ізяславщини. На центральній площі міста чекали Воїна Світла  мати з братом бійця, рідні, друзі… Уже ніколи не переступить батьківський поріг її люблячий син, не підставить своє плече загиблий воїн своєму братові, котрий також боронив рідну землю від окупантів, не обійме своїх люблячих дітей, рідних та товаришів….

Сумно грав духовий оркестр, тужили церковні дзвони… «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храму Православної Церкви України слова заупокійної молитви, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне загиблого, упокій його душу»...

Місце, де розпочинається Алея Героїв, стало місцем останнього земного пошанування для нашого хранителя спокою – Юрка Дмитрука. Скільки сліз та людського болю відчуло це місце прощання, скільки гордості за Героїв, які полягли за Україну і за мирне небо над нами у боях з рашистською ордою, злинуло в небо із словами Державного Гімну, скільки палких слів підтримки рідних та визнання жертовності Воїнів прозвучало…

Фото без описуТремтячі руки брата Новітнього Героя стискали вручений військовим синьо-жовтий стяг - як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.

Прощаючись із Новітнім Героєм та споглядаючи на Алею оборонців, приходить глибоке усвідомлення того, що ми, земляки, повинні свято цінувати безсмертний подвиг і жертовність справжніх Героїв-Захисників, адже саме вони навчили нас по-справжньому цінувати життя і відчувати його короткочасність. Бережімо те, що маємо, заради чого платять надвисоку ціну наші оборонці.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь