Наші воїни засвідчили відданість Україні до останнього свого подиху
Війна — найстрашніше лихоліття, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені населені пункти. Ця лиха сила приносить із собою чимало горя та страждань, завжди бере у людства найвищу ціну. Ми можемо навчитися миритися з усіма її наслідками, проте навчитися жити «БЕЗ» - практично неможливо…
Вже понад дев’ять років на території квітучої та миролюбивої України триває справжнісіньке пекло, в якому гинуть українці, котрі ще донедавна жили своїм простим життям, ходили на роботу та ростили дітей, мріяли бачити як їхні діти ростуть хорошими людьми, сподівалися на щасливе сімейне життя, і т.д. Наші відважні захисники платять надвисоку ціну — власне життя - за заповітну споконвічну мрію українського народу - жити на власній Богом даній землі. Серед них й наші земляки.
Починаючи з 2014 року практично щомісяця Ізяславщина вшановує пам'ять загиблих/померлих оборонців. Вересень не виняток:
14 вересня 2018 року помер у госпіталі внаслідок важкого поранення, отриманого під час обстрілу бойовиками позицій українських військових на Донеччині, капітан, командир гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону, ізяславчанин Олександр Слободян;
15 вересня 2022 року безжальна смерть наздогнала на полі бою на Харківщині командира танка танкового взводу, мешканця с.Більчин Мислятинського старостинського округу Василя Герасимовича.
Кожен із цих воїнів мав свій життєвий шлях та історію, свої мрії, плани на життя. Кожен слухав свою музику, читав свою книжку. Вони такі різні за віком, поглядами. Та їх об’єднала любов до України, боротьба за суверенність, незалежність, територіальну цілісність, cвою мову та віру. За право бути вільним українським народом. Cвоїм духом та тілом, серед крові та заліза, наші воїни засвідчили відданість Україні до останнього свого подиху.
Минають роки, проте у ці пам’ятні дні серце кожного небайдужого мешканця Ізяславщини знову нестерпно щемить від болю непоправної втрати, вшановуючи пам’ять наших померлих воїнів-земляків, яким довелося взяти до рук зброю та піти захищати від ворожої навали рідну землю.
Цьогоріч до останнього місця спочинку Олександра Слободяна та Василя Герасимовича прийшли вдячні земляки, щоб віддати данину глибокої вдячності померлим бійцям. Розділяючи з рідними скорботу та біль втрати, присутні вшанували пам’ять Новітніх Героїв хвилиною мовчання, а також поклали жовто-блакитні квіти до могил бійців як символічне вираження пекучого, невимовленого болю, туги за втраченим життям захисників.
Доки живе пам’ять про наших Новітніх Героїв, доки вони безсмертні у наших серцях!
