16 липня – скасований День проголошення незалежності України (до дня проголошення Декларації про державний суверенітет України)
Рівно тридцять два роки тому, 16 липня 1991 року, в Києві та інших українських містах відбулися масові заходи. Україна вперше відзначала День проголошення незалежності. В цей день, роком раніше, Верховна Рада УРСР ухвалила “Декларацію про державний суверенітет України”. Одночасно була ухвалена постанова про відзначення в цей день свята, яке дістало назву День проголошення незалежності України. Святкували вперше і востаннє, бо постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1992 року свято Дня незалежності України було призначене на 24 серпня.
Отож, сьогодні 33-тя річниця ухвалення “Декларації про державний суверенітет України” – документу, який проголошував політичну та економічну самостійність, українське громадянство, необхідність створити власну Конституцію, армію та фінансову систему.
Утім, згідно з Декларацією, Україна ще лишалася у складі СРСР. Тому після ухвалення 24 серпня 1991 року короткого, але однозначного і категоричного “Акту проголошення незалежності України” компромісна Декларація відійшла на другий план. Однак, саме Декларація стала програмою побудови нової України, першим кроком до незалежності.
Щоб краще усвідомити її значення варто враховувати обставини у яких вона ухвалювалась. Ось як про це згадував Левко Лук’яненко, який був одним із співавторів Декларації:
“Сама Декларація по суті є велика програма будівництва незалежної України. Вона оперує словом “суверенітет”. Цей термін у ті часи — кінець 1980-х і початок 1990-х років — мав надзвичайно важливе значення… І у боротьбі проти імперії термін “суверенітет” допоміг. Як? Литва, Латвія, Естонія проголошують економічний суверенітет. Україна теж проголошує економічний суверенітет. Якби Литва, наприклад, проголосила тоді одразу незалежність, то Москва пустила б танки і роздушила. Бо незалежність — то однозначно, категорично і рішуче. А суверенітет – це розмитий термін, який визначає, що республіка починає керувати економікою на своїй території. Це ще недостатній крок до виходу з імперії, а тому недостатньо, щоб пустити танки і роздушити. І Україна, як і прибалтійські країни, які пішли трохи попереду, теж ухвалила спочатку постанову про економічний суверенітет. І це Москва проковтнула, змирилася. Тому Декларація про державний суверенітет говорить не про самостійність і незалежність України, а про суверенітет. А поняття “незалежність” можна розділити на багато суверенітетів – політичний, економічний, у зовнішніх відносинах. Термін “незалежність” у нашій боротьбі у тодішніх умовах ми не могли одразу поставити і тому йшли до нього через проголошення різних суверенітетів. Остаточною, безперечно, була мета проголошення незалежності. Але через те, що в Москві боротьба за демократизацію і перебудову була дуже гострою, йшли крок за кроком. Декларація – документ хоч і не великий, але реально виклав програму будівництва незалежної України. Єдине, що наприкінці Декларації ще говорилося, що вона має стати основою для укладення нового союзного договору. Але це була данина, яка мала заспокоїти російських шовіністів, - у Верховній Раді їх було багато, вони служили Москві й були категорично проти незалежності. Це була поступка, щоб якось їх заспокоїти і примирити, послабити їхній опір тим рухам за незалежність, які ми тоді розгортали і нарощували”.
Саме Декларація визначила базові принципи для розгортання державотворчого процесу, реалізації права українського народу на самовизначення.
Вона стала політико-правовою основою для реформування законодавства і державних структур, основою для величезної кількості актів новітнього законодавства. Зокрема, серед рішень особливо важливої ваги, які були прийняті одразу після Декларації, була постанова про проходження строкової військової служби громадянами УРСР на території республіки.
Принципи, які були закладені в Декларації, мали конституційний характер, але суперечили чинній конституції УРСР. Таким чином, був започаткований новітній конституційний процес. Основні положення декларації стали елементами численних проектів Основного закону і самої Конституції України.
Положення Декларації визначили подальший розвиток українського суспільства, стали фундаментом новітнього права та законодавства, стали передумовою та законодавчою основою української державності.
