Оце так славний ювілей
Життя - це мить, і водночас ціла вічність дарована Богом. Саме так про свій життєвий шлях може сказати мешканка м.Ізяслав Білякова Галина Андріївна, яка цими днями відзначила свій славний 100-річний день народження. У кожного довгожителя Ізяславщини своя історія, оскільки такі люди є очевидцями багатьох історичних подій минулого століття, носіями і оберігачами національних традицій, глибокої життєвої мудрості.
Від імені мешканців Ізяславської міської територіальної громади завітали гості – представники Ізяславської міської ради та Ізяславської районної організації ветеранів Організації ветеранів України та щиро віншували довгожительку квітами, подарунком, побажали їй довгих років життя та бадьорості духу.
Ювілярка ніколи не сподівалася, що зустріне такий поважний і сивий ювілей, оскільки їй, як і кожному із покоління ветеранів, довелося пережити усі страхіття ХХ століття: голодомор, Другу світову війну, повоєнні роки. Нема нічого страшнішого за війну, що принесла смерть, руїни, горе та біду. Під час «коричневої чуми» втратила брата та першого чоловіка. Та найважче було у віці семирічної дівчинки - втратила найдорожче, що є у житті кожної людини – маму. Одружившись вдруге та переїхавши на Ізяславщину, протягом багаторічного трудового життя працювала у місцевому ДЕУ (з моменту його створення). Робота забирала багато сил і часу, але вона встигала виховувати трьох дітей, доглядати домашнє господарство. Вона і сьогодні впевнена, що саме праця допомагає людині, додає здоров'я та наснаги, можливість не задумуватись про різні маленькі неприємності. Галині Андріївні є чим пишатись, адже вдалось виростити не лише дітей та 4 онуків, але й дочекалася 10 правнуків та 1 прапраонуку.
Для своїх дітей та їхніх родин, ювілярка ж – наймиліша, найрідніша, найдорожча, найкраща у світі матір, яка навчила їх бути працелюбними, перемагати труднощі, поважати людей, любити життя, цінувати кожну його мить. Берегиня сімейних традицій, тепла та затишку в родині. Тож усією душею прагнуть, аби мати ще жила, дають її наказ дожити поки що до 105 річчя. Аби вони мали куди приїжджати, знову і знову турбуватися про неї, ходити по рідній землі, де народилися та набралися сил. Аби ще довго-довго у їх серцях жила дорога до матері. На даний час наша довгожителька проживає із наймолодшою донькою, проте огорнута постійною турботою, увагою і теплом рідних. Адже родина – це найголовніше.
Ювілярка була безмежно вдячна за проявлену увагу і турботу з боку усіх гостей, які приходили привітати її зі святом.
