Пробач мамо за чорну хустину…
Воєн без смертей не буває. Проте кожна українська родина, кожна мати, відправляючи свого сина у зону бойових дій на Україні, все ж сподівається, що їхній дім омине лихо, що їхня дитина обов’язково повернеться в родину живою та неушкодженою. Він обіцяв повернутися, бо не міг не піти…
Він, 32-річний клубівчанин Олександр Захаров, хоч і не був кадровим офіцером за освітою, та став ним за покликанням. Щодня і щохвилини завмирало серце матері, коли лунав телефонний дзвінок. "Аби тільки почути його голос" — молилася до Бога мати. "Аби хоч був обережним", — повторювала вона весь час... І світлішало у хаті та на душі, коли чула по телефону короткі синові слова "Мамо, у мене все добре". Від дзвінка і до дзвінка жила родина Захарових і дякувала мати долі за те, що син живий. А потім телефон замовк і, як з'ясувалося, назавжди. Більше не почують мати та рідні короткого "Привіт"…
28 серпня страшна й безжальна звістка за лічені хвилини облетіла Ізяславщину: краянин, стрілець 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти Олександр Захаров під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув.
Вчора, 07 вересня, відбулась церемонія прощання із новітнім Героєм. На подвір’ї, де Олександр раніше проживав, зібралося чимало людей: рідні, близькі, друзі, знайомі та інші, які прийшли провести в останній шлях славного воїна. Панахиду за загиблим відправили священнослужителі Української Православної Церкви у місцевому храмі.
Проводжаючи загиблого бійця в останню путь, присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі воїна-захисника. Поховали бійця із військовими почестями на місцевому кладовищі с.Клубівка.
Ми ніколи не забудемо тих, хто залишив рідну домівку, своїх найдорожчих серцю людей та став на захист нашої країни. Вони назавжди в наших серцях і в нашій пам'яті.
Вічна пам’ять і шана! Герої не вмирають!
