І знову невимовний біль…
І знову невимовний біль пронизує наші серця… Чорна звістка з новою силою накрила нашу громаду жалобним крилом.
У безмежному смутку ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого воїна-земляка — 44-річного мешканця села Припутні Білівського старостинського округу, молодшого сержанта Лук'янчука Сергія Миколайовича. Його голос востаннє лунав для рідних 5 серпня 2024 року. Той голос, у якому жила надія, любов, віра. А потім — тиша. Порожнеча. Очікування і молитви, що не припинялися ні вдень, ні вночі. Надія жила. Та, така крихка, вона жевріла до останнього… І лише тепер, після результатів ДНК-експертизи, підтверджено: того самого дня, виконуючи бойове завдання на Донеччині, Сергій загинув.
Воїн Світла, у розквіті сил, сповнений мрій і планів, він стояв пліч-о-пліч із побратимами, тримаючи лінію оборони, аби ми могли бачити мирне небо, аби Україна мала майбутнє. Його серце перестало битися на передовій — там, де лунає найгучніше слово «свобода».
Сергій до останнього подиху залишався вірним присязі, вірним обов’язку захищати Батьківщину. Він обіцяв своїй матері повернутися додому…. Проте повертається Воїн Світла до рідного краю на щиті… Окупанти відібрали у матері — сина. У родини — люблячого, щирого Сергія. У сина — майбутнє, яке вони мали би будувати разом…
У цій війні ми вчимося жити з болем, але ніколи не зможемо навчитися жити "без"… Без тих, кого забрала кривава війна…
Громада у ці гіркі хвилини обіймає родину Воїна Світла своїм серцем, схиляючи голови в глибокій скорботі. Його ім’я, його подвиг, нескорене серце назавжди залишаться у наших вдячних серцях. Він жив, любив і боровся за кожного з нас.
Вічна слава і шана Тобі, наш оборонцю. Доземний уклін Тобі, Сергію. Спочивай із миром, у вічній славі Героїв України.
Про час і місце прощання з Воїном буде повідомлено додатково.
