Пам`ятати та шанувати тих, хто пожертвував власним життям заради майбутнього України – наш святий обов`язок
Сьогодні, 14 липня, минає два роки з того дня, коли у серці нашої громади назавжди оселився біль втрати. У бою за волю України загинув наш земляк – 32-річний солдат, навідник гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти Олександр Володимирович Деніскін із села Путринці Радошівського старостинського округу.
Два роки… Для тих, хто любив його, хто чекав, для всієї України – це вічність. Бо кожна така втрата – це не просто статистика, не лише скорботна дата. Це зламана доля, це німий біль у серці рідних, котрі не дочекалися брата. Це тиша в домі, де більше не пролунає його голос. Це рана, яка ніколи не загоїться…
Олександр загинув на Запоріжжі, звільняючи українську землю від ворога. Він жив, боровся й віддав життя за найсвятіше – за рідну землю, за свободу свого народу, за право майбутніх поколінь жити в мирній і незалежній Україні.
Ми схиляємо голови в глибокій скорботі… Ми несемо до його могили жовто-блакитні квіти – як символ нашої вдячності, нашої пам’яті і нашої туги. Кожна пелюстка – це мовчазний крик серця: "Пробач, що не вберегли… Дякуємо, що захищав…"
Пам’ятати і шанувати наших Воїнів Світла – це наш священний обов’язок. Бо поки ми пам’ятаємо – Воїни Небесного Легіону живуть: у наших серцях, у нашій боротьбі, у кожному кроці до Перемоги над окупантами.
