Хто міг подумати, що на нашій мирній землі колись проллється стільки крові?..
Хто міг повірити, що у XXI столітті в самому серці Європи люди знову вмирають — не від хвороб і старості, а від куль, мін і ракет, захищаючи право бути вільними?.. Що війна знову прийде в кожну українську оселю не рядками з підручників, а сиреною, втратою, болем, похоронками…Що у мирному краї, де колись співали жайворонки і стигло колосся, щодня прощатимуться із Новітніми Героями?.. Це лихо ми не просили. Цю криваву війну ми не розпочинали. Але саме ми несемо її тягар…
Сьогодні ми оплакуємо тих, чиї серця зупинились заради нашого майбутнього. Тих, хто, не роздумуючи, став між нами і смертю. Вони не просили подяки, не прагнули слави. Вони просто йшли — бо так веліли честь, совість і любов до Батьківщини. Серед них наші мужні земляки — сини Ізяславщини, сини України:
🕯 Юрій Цісарук, 40-річний полковник, начальник розвідки управління ракетних військ і артилерії ОК «Захід», віддав життя 12 липня 2015 року на Луганщині;
🕯 Віктор Білоус, 44-річний стрілець кулеметного відділення, загинув 12 липня 2023 року на Донеччині;
🕯 Олександр Бухер, 31-річний боєць аеромобільної роти, загинув 13 липня 2023 року на Луганщині. Два роки рідні чекали на нього, вірили в диво… Та небо покликало до себе Воїна Світла.
Їхні життя обірвалися, наче спалах. Вони могли ще жити, творити, любити… Та війна жорстоко переписала їхню долю — своїм чорним, безжальним почерком. У цієї війни — своя кривава арифметика, густо замішана на сльозах і болю. Але навіть після смерті Воїни Небесного Легіону не зникають. Вони живуть у кожному серці, у кожному символі свободи, у кожній боротьбі за правду.
Вони тепер — наші Воїни Світла. Їхня місія не завершена: своїм прикладом вони виховують нове покоління захисників. Їхній подвиг — це ідеологічний фронт, який не має меж у часі.
Зі щемом у душі, з глибокою вдячністю й вічною пам’яттю ми схиляємо голови перед цими мужніми іменами. Нехай же жовто-блакитні квіти, покладені до їхніх могил, стануть не просто знаком скорботи, а болючим, мовчазним свідченням нашої туги, шани й любові до тих, хто віддав найцінніше — життя — за кожного з нас.
Ми не маємо права забути жодного з них. Жодного імені, жодної долі, жодного погляду, що згас на полі бою. Їхні життя — це плата за наше мирне небо, за наші дитячі усмішки, за змогу спати в тиші, не здригаючись від пострілів. Це завдяки їм над нами й досі тріпоче жовто-блакитний стяг.
Світла пам'ять, вічна слава нашим Воїнам Світла.
