ВІДДАВ СЕРЦЕ УКРАЇНІ — НАЗАВЖДИ!
Сьогодні, 29 червня, минає три роки з того скорботного дня, коли у вогні російсько-української війни перестало битися серце Борисюка Володимира Миколайовича — відданого сина України, добровольця, нашого земляка з Клубівки.
Три роки... Час іде, проте рана втрати досі не загоїлася. Володимир був тим, кого називають совістю народу. Доброволець, який без вагань став на захист Батьківщини. Воїн, який боровся не лише за свою домівку та домочадців, а за кожного з нас. Його життєвий шлях — це приклад справжнього патріотизму, мужності та жертовності. Він пішов туди, де найнебезпечніше, бо вірив, що зло не має права перемогти.
Цей день — річниця не лише болю і втрати, а й річниця безмежної вдячності. Бо саме завдяки таким, як Володимир, ми живі. Саме завдяки таким, як наш земляк-воїн, над нами майорить жовто-блакитний прапор, маємо право говорити українською мовою, співати наш гімн, жити на Богом даній землі.
Тож сьогодні схилімо голови в глибокій жалобі й шані. Перед Володимиром. Перед усіма, хто віддав своє життя за волю України. Згадуймо добрим словом, щирою молитвою. Бо наша пам’ять — це та нитка, яка з'єднує земне і вічне. Бо лише пам’ятаючи наших Воїнів Світла, ми можемо бути гідними їхньої жертви.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку Володимира, промовляють за нас. Бо ці квіти — не просто барви прапора. Це сльози, це шана, це мовчазний крик сердець, які назавжди втратили оборонця.
Світла, вічна і незгасна пам’ять Володимиру Борисюку
