Свято Івана Купала на Ізяславщині: коли оживають традиції
Сьогодні, 23 червня, на території Ізяславського козацького куреня відбулося справжнє свято української душі — тематичний захід до Івана Купала, який зібрав дітей різного віку та категорій. Метою дійства було не просто розважити, а насамперед — доторкнутися до глибинних витоків української культури, зберегти традиції предків і передати їх наступним поколінням.
Упродовж заходу лунали старовинні купальські пісні — ті самі, що їх співали наші бабусі та прабабусі на берегах річок, у полі й селах під зоряним небом. Адже народна пісня — це жива душа народу, у якій закодовано історію, вірування та мрію.
Гості мали змогу не лише споглядати дійство, а й активно долучатися до обрядовості. Особливого колориту святу додало прикрашання купайлиці. На Поділлі традиційно використовують вербу. Її гілки прикрашали діти стрічками, після чого водили хороводи, грали в народні ігри — ті самі, що свого часу веселили наших предків.
Майстер-класи з народних традицій відкрили перед учасниками світ давніх вірувань, пояснювали значення символів і звичаїв. Особливо захопливим виявився майстер-клас із плетіння вінків із польових квітів. Бо український віночок — це не просто окраса, а справжній оберіг, сповнений значення. Наші прабабусі знали: коли і як плести, як зберігати квіти, аби віночок зберіг чарівну силу — знімав біль, оберігав від недуги, пестив волосся, «лікував душу».
Окремою родзинкою стали творчі зони — із виробами з бісеру та соломи. У кожній дрібничці — тепло українського серця. Тут можна було не лише придбати сувеніри, а й спробувати себе у ремеслі. Діти з цікавістю вправлялися в мистецтві народного рукоділля, а дехто, можливо, саме в цю мить відкрив у собі іскру майстра.
Яскраві, але щирі розваги дарували живі усмішки, дитячий сміх і те безцінне відчуття єдності поколінь, яке народжується лише тоді, коли серце відчуває рідне.
А який же народний захід без частування? Гарячий духмяний куліш від наших козаків, приготований за давнім українським рецептом! Черга за кашею вишукувалась чимала, а ароматні димки з казана зводили з розуму апетитами не лише дітей, а й дорослих. Настільки смачно було, що питання стояло вже не про добавку, а щоб кожному вистачило!
Цей день ще раз нагадав: збереження українських традицій — це не лише про минуле. Це про сьогодення й майбутнє. У воєнний час, коли вся Україна боронить свою свободу, особливо важливо пам’ятати, хто ми є. А ми — українці! Народ із тисячолітньою історією, багатою культурою, неповторними обрядами та традиціями, сильним духом. Наша сила — в пам’яті. Тож хай вона живе у кожному серці, у кожній пісні, у кожному дитячому сміху на таких заходах.
Разом — до перемоги над окупантами! Разом — до збереження нашої української душі!
