Його життя — мов спалах зірки (пам’яті Воїна Світла Івана Тимощука)
Сьогодні, 9 червня, минає три роки з того дня, коли трагічно обірвалося життя нашого земляка з села Радошівка, офіцера Збройних Сил України Івана Тимощука — мужнього Воїна, відданого сина України, щирої і надзвичайно світлої Людини.
Три роки… Але для сердець, що пам’ятають, — це не відстань. Це — пекучий біль, що не минає. Це — сльоза, яка щоразу зрадницьки котиться по щоці, коли згадуєш усмішку, голос, погляд Івана… Він був справжнім патріотом, тихим героєм сучасності, який не вагаючись став на захист Батьківщини у найтяжчі часи. У його серці палала любов до рідної землі, до своєї країни, до своєї родини. І саме ця любов стала основою його стійкості, його мужності в цій жорстокій війні з московською навалою.
Війна безжальна. Вона щодня забирає найкращих, найрідніших. Але пам’ять — сильніша за смерть. У спогадах рідних, побратимів, односельчан Іван назавжди залишиться усміхненим, життєрадісним, відважним. Таким, яким він був у мирному житті — і таким, яким став у дні великої боротьби над злом.
Його коротке життя — це спалах зірки. Яскравий, теплий, неосяжний. І той спалах освітлює нам шлях до майбутньої Перемоги над окупантами. Бо саме на таких оборонцях тримається наш фронт, наша свобода, наше майбутнє. Смерть наших Воїнів Світла — не кінець. Вона — заклик до нас, живих земляків, бути гідними тієї жертви, тієї любові до України, яку носив кожен наш Воїн Світла у своєму серці.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку нашого воїна-земляка, стануть символом нашого пекучого, невимовного болю, нашої туги за втраченим життям наших героїв. Бо ці квіти — не просто барви нашого прапора. Вони — сльози й шана, мовчазний крик сердець, які втратили нашого оборонця.
Ми завжди пам’ятатимемо ціну наших ранків і нашої волі. Вічна шана та світла пам’ять нашому захиснику Івану Тимощуку.
