Останній дзвоник: мить прощання та нових надій
У закладах освіти Ізяславської міської територіальної громади відбулося традиційне, зворушливе й водночас урочисте свято – Останній дзвоник. У ньому – цілий калейдоскоп емоцій: радість і сум, спогади й мрії, підсумки та надії. Звучить Державний Гімн. Лунають проникливі слова директорів, учителів, батьків та гостей. Але є щось, що сьогодні передує будь-якому святковому дійству: хвилина мовчання. Адже вже котрий рік поспіль наша земля здригається від ворожих обстрілів. Підступний російський агресор щодня відбирає найдорожче – життя наших героїв-захисників, життя мирних людей, життя, які ще мали тривати…
Та попри біль і втрати, життя триває. І свято Останнього дзвоника — це теж доказ нашої стійкості, нашої віри, нашої незламності. Це свято символізує завершення ще одного навчального року – непростого, сповненого тривог, викликів і переживань, але також року здобутків, пізнання, дорослішання та невтомного прагнення до знань.
Для першокласників це був перший навчальний рік, який відкрив перед ними величезний світ шкільної науки. Вони вперше відчули себе частиною великої дружної родини, зробили свої перші кроки на шляху знань, здобули перших друзів, перші оцінки й навчилися вчитися.
Для учнів четвертих класів дзвоник сповістив про завершення початкової школи. Вони стали на рік дорослішими, мудрішими, і тепер на них чекає новий етап – середня школа, нові виклики, нові предмети, нові відкриття.
А найважливішими ці хвилини стали для одинадцятикласників – випускників, для яких цей дзвоник справді останній. Він став прощальним акордом шкільної симфонії, що звучала всі ці роки. Позаду – шкільні будні й свята, успіхи й помилки, щирі дружби й перші перемоги. Попереду – невідоме, але захопливе майбутнє, нові вершини, доросле життя. Кожен випускник зараз стоїть перед вибором майбутнього шляху, і кожен з них – це надія на краще, майбутнє нашої держави. Батьки та вчителі з гордістю і вірою дивляться на своїх дітей та учнів, бажаючи їм здійснити всі мрії, реалізувати таланти, збудувати власну долю і бути гідними громадянами України.
І хоч цьогорічні лінійки були не такими тривалими і розкішними, як у мирні часи, та у кожному слові звучала подяка — нашим незламним воїнам, які ціною власного життя дають нам можливість вчитися, жити, дихати, любити. Даючи відсіч окупантові, вони оберігають наші школи, наші населені пункти, наші серця.
І ми твердо віримо: настане день, коли Останній дзвоник пролунає на кожному подвір’ї кожної української школи – під мирним небом, без сирен і страху, з усмішками на обличчях і спокоєм у серцях.
Бо ми – народ, що вміє боротися, пам’ятати, будувати і перемагати. А наші діти — це майбутнє, яке обов’язково буде світлим.
Україна – сильна. Україна – нескорена. Україна – переможе!
