Нас не зламати: у День пам’яті жертв політичних репресій ми згадуємо тих, хто заплатив життям за право бути українцем
Щороку в третю неділю травня ми схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів наших співвітчизників, які стали жертвами політичних репресій різних часів. Це не просто дата в календарі — це день, коли ми вшановуємо знищених і скалічених душ: учителів і поетів, селян і священників, воїнів і митців, діячів науки й культури. За мовчазної згоди системи знищували найкращих – лише за те, що були українцями, за те, що не зреклися свого народу, мову, віру, гідність.
Криваві жорна політичних репресій не оминули жодного куточка України. Тоталітарна радянська система трималася на страхові, зраді та брехні. Вона репресувала всіх, хто мислив вільно і жив із любов’ю до України. Їх таврували як "ворогів народу", судили в закритих "трійках", депортували в Сибір, розстрілювали у підвалах НКВС. Їхні імена довгі роки намагалися стерти, а кістки й досі лежать у безіменних могилах. Точна кількість замордованих — невідома. Але кожна доля, кожне ім’я — це глибока рана в серці нашої нації.
Здавалося, що з розпадом СРСР епоха політичного терору лишилася в минулому. Та, на жаль, історія жорстоко нагадала про себе. З початком вторгнення росії на територію України ті самі методи повернулися: катування, фільтраційні табори, насильницькі депортації, полювання на активістів, журналістів, священників, українців — усе це знову стало реальністю на окупованих територіях. Путінський режим став гідним «спадкоємцем» сталінського терору. Навіть гірше — він перетворив війну на інструмент масового геноциду, системно й безжально намагається знищити українську ідентичність, вирвати з корінням усе, що було вільним, правдивим, живим.
Сьогодні День пам’яті жертв політичних репресій набуває нового, ще глибшого змісту. Ми боремося не лише за території нашої держави — ми боремося за правду, за пам’ять, за право бути українцями, не бути знищеними.
У цей день, навіть у складних умовах війни, українці по всьому світу знаходять спосіб вшанувати жертв тоталітаризму. Бо людська пам’ять не має меж. Навіть у сховищах, на чужині, вдома чи біля меморіалів – ми пам’ятаємо.
Ізяславщина — не виняток у цій трагічній історії. Тут, як і по всій Україні, болем відгукуються спогади про репресованих земляків, які зникали без сліду лише за те, що несли в собі любов до рідного слова, віри, правди. Тому, попри війну і труднощі, у місті Ізяслав біля меморіалу жертвам Голодоморів та політичних репресій зібралися всі, кому болить і не байдуже. Під час спільної молитви заупокійної літії, яку звершили священнослужителі Православної Церкви України на чолі із митрофорним протоієреєм, благочинним храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України Володимиром Ковальчуком, лунали імена невинно вбитих, але не зраджених. Їхній подвиг – у серці поколінь, кожного, хто відчуває себе українцем.
Хвилиною мовчання та покладанням квітів до пам’ятного знаку учасники заходу вшанували вічну пам’ять не лише загиблих у минулому, а й тих, хто сьогодні страждає в російських катівнях, зникає безвісти, гине за українське майбутнє.
Геноцид і терор – це візитна картка російського режиму. Але неодмінно настане день справедливості - всі винні понесуть заслужене покарання перед судом людства і перед Богом.
Народ, який вистояв у часи сталінських репресій, не зламають і путінські бомби. Бо ми — не жертви. Ми — борці. Ми — нескорені. Через біль, втрати і темряву ми несемо світло свободи, гідності, правди.
Світла пам’ять усім жертвам політичних репресій. Честь і шана всім, хто бореться за нас сьогодні.
