Не витримала рани кривавої війни ще одна душа…
І знову невимовний біль пронизує наші серця… Чорна звістка з новою силою накрила нашу громаду жалобним крилом. 26 квітня 2025 року навіки зупинилося гаряче серце нашого 26-річного земляка - мешканця села Радошівка, солдата, кулеметника 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу штурмової роти штурмового батальйону Шекерука Дмитра Михайловича.
Юний захисник у важкий для України час без вагань став на захист рідної землі. Він ішов туди, де земля палала під ногами, де кожна мить була вибором між життям і смертю. Там, на передовій, де лінія фронту проходить крізь людські долі, Дмитро стояв пліч-о-пліч із побратимами, тримаючи оборону за кожен клаптик української землі.
Під час виконання бойового завдання на Луганщині, 4 квітня 2025 року, наш оборонець зазнав надто важких поранень. Лікарі головного військового клінічного госпіталю боролися за життя нашого земляка до останнього, та, на превеликий жаль, гаряче серце Дмитра перестало битися… Не витримала рани тієї війни ще одна душа… Україна втратила вірного сина, справжнього Воїна.
До останнього подиху Дмитро залишався вірним присязі, вірним обов’язку захищати Батьківщину. Він обіцяв своїй матері повернутися додому… Обіцяв незабаром стати на весільний рушник разом зі своєю нареченою. Проте повертається Воїн Світла до рідного краю на щиті…
Окупанти відібрали у матері найдорожче – сина, у родини – люблячого і турботливого Дмитра, у нареченої – майбутнє, сповнене спільних мрій і щастя…
У цій війні ми вчимося жити з болем, але ніколи не зможемо навчитися жити "без"… Без тих, кого забрала війна…
Громада у ці гіркі хвилини обіймає родину Воїна Світла своїм серцем, схиляючи голови в глибокій скорботі. Його ім’я, його подвиг, його юне, нескорене серце назавжди залишаться у наших вдячних серцях. Він жив, любив і боровся за кожного з нас.
Вічна слава і шана Тобі, наш оборонцю. Доземний уклін Тобі, Дмитре. Спочивай із миром, у вічній славі Героїв України.
Про час і місце проведення прощальних заходів буде повідомлено додатково.
