Рік пекучого болю, туги, мовчазного плачу серця за Воїном Світла…
Сьогодні, 22 квітня, — перша річниця без нашого земляка – Воїна Світла 51-річного ізяславчанина, штаб-сержанта Макарука Віктора Йосиповича. Рік пекучого болю, туги, мовчазного плачу серця… Річниця, що розриває серце навпіл: між болем і гордістю, між втратою і світлою пам’яттю.
Рік тому, 22 квітня 2024 року, захищаючи рідну землю на Донеччині, від рук російських загарбників загинув наш оборонець - навідник 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.
Цей день назавжди вписаний у наш біль. Минув рік, як його немає поруч, проте його образ, його мужність, його відданість Україні — живуть у наших серцях.
Важко підібрати слова, які б могли хоч трохи зменшити біль рідних, які щодня прокидаються з думкою: «А якби жив…». Важко говорити, коли горло стискає сльоза і душу розриває гірка несправедливість війни. Але ми мусимо пам’ятати. Ми зобов’язані говорити про тих, хто пішов у безсмертя, аби ми жили.
Сьогодні жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку Віктора Йосиповича, — це не просто квіти. Це — символи нашої скорботи, нашої вдячності, нашої обіцянки ніколи не забувати. Вони — як полум’я незгасної пам’яті про Воїна Світла, що став частиною вічності.
Його вчинок як захисника — не просто епізод війни. Це крик душі кожного, хто прагне миру, правди, справедливості. Це доказ того, що український дух незламний. Що кожен наш Захисник — це цілий Всесвіт, у якому живе Любов до України.
Вічна пам’ять і слава Воїну Світла — Віктору Макаруку.
