11 квітня — Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів.
11 квітня — Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів. День, коли серце стискається від болю пам’яті й гніву.
Цього дня світ згадує повстання в’язнів концтабору Бухенвальд у 1945 році — героїчний акт спротиву проти абсолютного зла, яке десятиліттями називали просто «нацизмом». Люди, виснажені, змучені, напівживі, зібрали у собі останні сили, щоб вибороти найсвятіше — свободу. Це була боротьба не лише за життя — за гідність, за правду, за саме право залишатися людиною.
Україна разом з усім світом низько схиляє голову перед тими, хто пройшов крізь пекло катівень, газових камер і каторжної праці. Їхні понівечені долі — уроки мужності, які не втрачають актуальності й сьогодні. Пам’ять про них — не лише біль минулого, а й дороговказ для сучасності.
Цей день — про біль, який не забути. Про мільйони знищених доль. Про українців, які вижили в пеклі, вистояли, вибороли право жити.
Але біль не залишився у минулому. Він знову серед нас. Сьогодні, у XXI столітті, на українській землі знову панує зло, яке катує, знищує, принижує. Зло, що носить нове обличчя, але стару суть — рашизм. Те, що колись робили нацисти, тепер повторюють рашисти. московські окупанти кидають у підвали, катівні, «фільтраційні табори» — знову знущаються, мордують, тримають в нелюдських умовах. Знову — за українську мову, за гідність, за спротив. Історія повторюється до болю, і мовчати — означає зрадити пам’ять тих, кого ми вшановуємо сьогодні.
Понад 4 тисячі українських військовослужбовців повернулися з полону. Але ще скільки залишилось у неволі? Їх катують. Вони тримаються з останніх сил. Вони чекають. Вірять. І щодня запитують у себе: «А чи згадає про мене світ?»
Ми зобов’язані пам’ятати. Зобов’язані боротися. За кожного нашого оборонця. За кожного українця, що залишився на тимчасово окупованій землі. За кожну дитину, яка чекає на батька. За кожну матір, що молиться вночі.
Це — не просто війна за території. Це — війна за людяність. За мораль. За те, щоб не допустити повторення концтаборів у новому обличчі. Ми маємо дати відсіч злу, поки воно не знищило усе.
Свободу українським полоненим. Пам’ять жертвам нацизму. Несемо рішучість у своїх серцях, адже наша сила — в правді, а наша зброя — єдність.
