Воїни Світла не йдуть у забуття…
Україна палає у вогні війни. Вибухи, свист куль, важкі втрати. Щодня страшна звістка стукає у двері, викликаючи розпач і невгамовний біль у душах рідних та близьких. Серця справжніх героїв завмирають, як сама Україна, яка знову і знову поглинається в жалобу за своїми захисниками.
28 березня – дата, що пекучим болем врізається в серце нашої громади. Два роки тому в одній із найгарячіших точок цієї кривавої війни – на Донеччині – обірвалося життя нашого земляка - 28-річного бійця гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону, мешканця с.Лютарка Кучерука Богдана Володимировича.
Богдан жив, як кожен молодий хлопець: будував плани, мріяв, радів життю. Але 24 лютого 2022 року назавжди розділило життя на «до» і «після». Шок, лють, біль… І рішення – без вагань стати на захист рідної землі. Він обрав шлях воїна, шлях відваги, шлях, що привів його на передову, де точилися запеклі бої.
Його серце билося в унісон із серцем України – до останнього подиху. Він не мав права на страх, на слабкість, на втечу. Він просто боровся. Боровся за мирне небо над нашими головами, за свободу для рідного краю. Але ворожа куля обірвала його життя. Без прощальних слів, без останнього погляду…
Біль не вщухає. Час не лікує. Рани від втрати залишаються відкритими, як і війна, що триває.
Жовто-блакитні квіти, покладені до його могили, – це символічне вираження нашого скорботного мовчання, пекучого болю, невимовлених слів… Хвилина мовчання, молитва, тремтіння в голосі… Ми схиляємо голови перед його подвигом.
Є зла сила, що може забрати життя, але з пам’яті – ніколи. Вдячність за їхній подвиг житиме у наших серцях, у прийдешніх поколіннях, у віках!
Вічна пам’ять і слава Воїну Світла! Ти віддав життя, щоб Україна жила…
