Річниця болю й пам’яті воїна Олега Недзельського
Сьогодні – день, про який неможливо говорити без сліз. Річниця втрати… Річниця болю… Річниця того, як кривава війна обірвала життя бійця Недзельського Олега Олексійовича.
Олег був звичайним хлопцем із великим серцем, але доля зробила його Воїном. З 2015 року, у найгарячіші часи війни, він став на захист рідної землі в зоні АТО. Він міг будувати кар’єру, мріяти, закохуватися, жити, але обрав найскладніше – боронити Батьківщину.
А коли в лютому 2022 року ворог пішов великою війною на нашу землю, Олег не вагався ані хвилини. У перші ж дні повномасштабного вторгнення він став до лав територіальної оборони Києва. Він не злякався, не сховався, не шукав виправдань. Він став між окупантом і своїм народом.
І вже у березні 2022 року зв’язок із Олегом обірвався. Довгі місяці, довгі роки очікування… Відчай, молитви, розпач і надія – рідні чекали. Вони вірили, що він повернеться, що він живий… Але дива не сталося.
Лише через два роки стало відомо: Олег загинув 15 березня 2022 року, під час боїв за Київ. Він тримав оборону до останнього подиху. Він не відступив, не зрадив, не зламався. Він лишився Воїном до кінця.
05 вересня 2024 року Олег нарешті повернувся до Ізяславщини. Він повернувся не так, як ми всі хотіли… Але його душа знайшла спокій на рідній землі, серед своїх.
Як знайти слова, що зможуть втамувати біль? Як пояснити, чому у найкращих війна забирає життя? Немає таких слів. Є тільки пам’ять. І є наша вдячність.
Олег був не просто солдатом. Він був сином, братом, другом. Він був мріями, які не встиг здійснити. Він був теплом, яке вже ніколи не зігріє рідних. Він був для рідних всесвітом, який війна безжально знищила.
Кожен загиблий воїн – це шрам на серці України. Це біль, що не загоїться ніколи.
Тож нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку нашого воїна, стануть символом пекучого, невимовного болю, нашої туги за втраченим життям нашого оборонця.
Олег не просто віддав життя за Україну. Він став її частиною.
Вічна шана й пам’ять Воїну Світла
