Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...
І знову над Ізяславщиною журливо линула «Пливе кача», знову було чути крики та ридання матері, дружини, рідних… За останні два тижні наша громада провела у засвіти п’ятьох Воїнів Світла:
🔹 49-річного Гука Юрія Івановича - жителя села Зубарі Білівського старостинського округу. Йому було всього 49… Воїн повернувся додому, аби бодай трохи відновити сили, але його серце, виснажене війною, не витримало. Юрій помер вдома… Де мав би жити, радіти, обіймати рідних, будувати плани на майбутнє.
🔹 47-річного Житнова Андрія Володимировича – жителя с.Михнів, солдата інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти, котрий, боронячи Україну від російських загарбників на Сумщині, загинув 26 лютого 2025 року
🔹 43-річного Крушельницького Вадима Миколайовича - воїна родом із села Михнів, молодшого сержанта, командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, у котрого перестало битися гаряче серце.
🔹 43-річного Мартинюка Володимира Васильовича - жителя села Ріпки, чия зіронька спалахнула на небосхилі
🔹 38-річного Павленка Сергія Володимировича, білогородчанина, солдата, стрільця-помічника гранатометника, котрого, на жаль, смерть здолала.
П’ятеро Воїнів Світла… Їхні долі такі різні й водночас такі схожі. Вони були синами, батьками, коханими, друзями. У кожного — своя історія, свої мрії, захоплення, невідкладні справи… Але всі вони обрали шлях боротьби за Україну. Вони не боялися ні жити за неї, ні воювати, ані померти за неї…
Тепер усі п’ятеро повернулися на рідну землю… на щиті. Біль і смуток торкнулися сердець не лише їхніх рідних, побратимів, а й усієї Ізяславщини. Сотні людей прийшли провести воїнів в останню дорогу. Остання дорога Воїнів небесного легіону майоріла прапорами, живими квітами та живим коридором вдячних мешканців громади….Не холод пробирався до самих кісток, а знову нестерпний біль утрати, хвилини очікування, зустрічі й прощання із Воїнами Світла…
За кожним українським воїном відбулось заупокійне богослужіння у місцевих храмах Ізяславщини. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Відлунав сумний збройний салют та Гімн України за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. А синьо-жовті полотнища, якими були покриті домовини з тілами покійних бійців, передано їхнім рідним як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.
Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...
Тепер наші Воїни Світла - янголи-охоронці, котрі продовжують оберігати та захищати своїх рідних та близьких, свою рідну Україну. Важко навіть уявити, що сталося б з нашою громадою, з нашою Батьківщиною, якби не такі мужні захисники, як Воїни Світла, котрі не зважаючи на свій страх за життя стали на захист українського народу від безжального ворога.
Усі ми, українці, без винятку повинні усвідомити, якою страшною ціною зараз виборюємо своє право на життя, свою свободу та незалежність! Не ту, яка на папері, а ту, з якою живемо щодня. Ми повинні завжди пам’ятати наших оборонців, не забувати ту ціну, яка платиться щодня за наше краще майбутнє.
Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Воїна Світла – вічна!
