Андрій Ткачук – наш Воїн Світла, якого забрала війна, проте не забере забуття…
Наша рідна, неповторна, квітуча українська земля мала б радувати світ піснями, врожаями, талановитими людьми. Проте понад десять років тому вона перетворилася на криваве поле бою. Ворог прийшов нищити, вбивати, калічити наш народ, і ця війна триває досі. Російський агресор приніс із собою смерть і руїну, підступно називаючи це «визволенням». Але що може бути гірше за катів, які вбивають заради власної імперської гордині?
Серед тих, хто став на захист України, був і наш земляк-білогородчанин Андрій Ткачук — капітан, командир другої механізованої роти першого механізованого батальйону 14 окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого. Він не просто виконував свій обов’язок, а свідомо обрав шлях оборонця. Наш земляк не міг стояти осторонь, коли рідна земля горіла у вогні, коли ворог топтав її брудними чоботами. Проте три роки тому, 07 березня, обірвалося серце цього мужнього воїна. Обірвалося раптово, несправедливо, жорстоко. Йому було лише 25…
Андрій довгий час вважався зниклим безвісти. Його чекали, вірили, що він повернеться. Та доля розпорядилася інакше… Він загинув у тому віці, коли життя тільки набирає висоти, коли мрії окриляють, а плани розгортаються на десятиліття вперед. Його планам не судилося здійснитися, але він загинув за нас, за нашу державу, за те, щоб ми мали майбутнє.
Тепер наш Воїн Світла – у наших серцях, у пам’яті, у кожному погляді його рідних, у кожному стуку материнського серця.
Сьогодні вдячні земляки прийшли до місця останнього спочинку Андрія. Поклали квіти, запалили свічки, схилили голови у щирій молитві. Але що ці свічки у порівнянні з тим полум’ям, що горіло в його душі? Що ці квіти у порівнянні з тим садом мрій, який він не встиг виростити?
Час невпинний, але він не здатен стерти з нашої пам’яті імена Героїв. Кожен наш захисник — це дитя матері-України, яка сьогодні плаче, страждає, але бореться. Імена та подвиги таких, як Андрій Ткачук, назавжди вписані в історію нашої Батьківщини та нашої Ізяславщини.
Герої не вмирають… Вони живуть у наших вдячних серцях, у нашій пам’яті, у самій Україні, яку вони захищали.
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
