Світла пам’ять Герою: рік без Романа Гончарука
Сьогодні день, сповнений болю, скорботи та вдячності. Рік тому наша громада втратила свого оборонця – 30-річного воїна, мешканця села Зубарі Білівського старостинського округу, Гончарука Романа Івановича. Його гаряче серце, сповнене любові до рідної землі, навічно зупинилося 26 лютого 2024 року в медичному закладі, де він проходив лікування після важких поранень, отриманих у бою.
Роман Гончарук – це воїн, якого ми повинні пам’ятати і шанувати завжди. Він пішов на війну не заради слави, а заради України. У важкий для країни час без вагань став на її захист. Ще з 2016 року молодий юнак боронив рідну землю там, де було найгарячіше. Він неодноразово отримував поранення, але щоразу повертався на передову, до своїх побратимів. Бо знав: ворог не має права топтати українську землю.
Роман опанував військову справу від стрільця-піхотинця до навідника, а згодом навіть став командиром танка. Його бойовий шлях – це історія справжньої відданості, мужності й честі. Але повномасштабне вторгнення принесло нові випробування. Під час виконання бойового завдання він отримав надто важкі поранення. Лікарі боролися за його життя, проте доля вирішила інакше. Україна втратила ще одного Героя…
Роман Гончарук до останнього подиху був вірним своєму обов’язку – захищати Батьківщину. Ми можемо навчитися миритися з війною, але змиритися з втратою – неможливо. Його сім’я залишилася без турботливого сина, люблячого брата, коханого чоловіка та найкращого батька. А громада – без справжнього патріота, відважного воїна, людини з великим серцем.
Сьогодні, схиляючи голови перед світлою пам’яттю Воїна Світла, ми усвідомлюємо: Герої не вмирають, поки ми їх пам’ятаємо! Покладені до його останнього місця спочинку жовто-блакитні квіти нехай стануть символом пекучого болю, скорботи та глибокої шани.
Пам’ять про загиблих воїнів береже ідею, за яку вони віддали своє життя. А в ідеї — сила нашої нації!
Вічна слава Роману Гончаруку!
