Пам’ять про Воїнів Світла береже ідею, за яку вони віддали своє життя
Сьогодні день скорботи і болю. День, коли громада згадує свого сина – Кота Олександра Васильовича, 36-річного мешканця села Дібровка, воїна-водія десантно-штурмового взводу, який рік тому, 22 лютого 2024 року, віддав своє життя за Україну.
Його серце перестало битися там, на Донеччині, у вирі бою, у боротьбі за рідну землю. Він пішов, але не зник. Бо герої не зникають – вони стають небом над нами, вітром у полях, світлом у наших серцях.
Ми не можемо осягнути всього болю цієї втрати, не можемо повернути його теплі слова, його усмішку, його дужі руки, які тримали зброю, захищаючи нас. Але ми можемо пам’ятати. Пам’ятати не лише ім’я, а й подвиг. Пам’ятати, за що він боровся.
Сьогодні жовто-блакитні квіти, покладені до місця його останнього спочинку, говорять голосніше за будь-які слова. Вони – символ невимовного болю, нашої втрати, туги за обірваним життям. Це крик душі, що не змириться з несправедливістю війни. Це сльози рідних, друзів, усіх, хто знав його. Це біль, що палить зсередини. Водночас, ці квіти – символ вдячності, яку ми відчуваємо до нашого Героя.
Герої не вмирають, поки ми їх пам’ятаємо! Їхні імена вписані в історію нашої країни, їхні подвиги стають дороговказом для майбутніх поколінь. Пам’ять про загиблих воїнів береже ідею, за яку вони віддали своє життя. А в ідеї – сила нашої нації!
Світла пам’ять і вічна слава Воїну Світла!
