Васьковецька трагедія – біль, що не згасає
Друга світова війна залишила незагоєні рани в серцях українців. Вона спопеляючою блискавкою пронеслася крізь долі мільйонів людей, знищуючи родини, обпалюючи міста і села, стираючи з лиця землі цілі громади. Україна стала полем бою, де нищення мирного населення досягло небачених масштабів.
Окупанти не просто руйнували – вони прагнули стерти саму пам’ять про українські села, культуру, життя. Двічі війна пройшла нашою землею – спочатку на схід, а потім на захід, не залишивши осторонь жодного куточка країни. Одним із найчорніших її періодів для Ізяславщини стали січень-лютий 1944 року. Відступаючи, нацистські карателі палили села, аби приховати свої злочини. Їхня мета була очевидна – знищити все, що могло нагадувати про людей, які тут жили, любили, працювали…
81 рік тому, 22 лютого 1944 року, нацистські війська, помстившись за знищення 120 своїх солдатів загоном І.О.Музальова, спалили 68 дворів маленького села Васьківці. Разом із ними – контору місцевого колгоспу, будівлю колишньої сільської ради. Але найстрашніше – це життя, які були обірвані в полум’ї.
Того дня загинули 49 мирних жителів, серед них – 26 жінок і 14 дітей. Безвинні люди, які не тримали зброї в руках, а лише обробляли свою землю і вирощували хліб, стали жертвами нелюдської жорстокості. Їхні оселі палали разом із їхніми надіями, їхніми історіями, їхніми мріями про мирне життя…
Сьогодні, через 81 рік, мешканці Васьківців, їхні нащадки, згадують той страшний день. Бо біль втрат – не згасає, і навіть через десятиліття він живе у серцях людей.
Та, на жаль, історія має властивість повторюватися. Російський окупант сьогодні чинить такі ж злочини, як і нацистський загарбник у минулому. Спалені села, зруйновані міста, тисячі замордованих українців, жорстокі розправи над мирним населенням – усе це відбувається знову, вже у XXI столітті.
Тому ми маємо не просто пам’ятати – ми повинні боротися. Боротися за кожен клаптик своєї землі, за пам’ять наших предків, за майбутнє наших дітей. Ми не дозволимо ворогу стерти нас із карти світу, як він мріяв століттями.
Пам’ять про Васьковецьку трагедію – це нагадування, що зло не має виправдань. І наша місія – зробити так, щоб воно більше ніколи не піднімало голову.
Вічна пам’ять загиблим. Вічна слава тим, хто бореться за Україну.
