Ми зобов’язані завжди пам’ятати наших оборонців, цінувати той дарований нам шанс на майбутнє
Гіркий біль та невимовна туга знову охопили нашу громаду. Цими днями ми схилили голови у жалобі, проводжаючи в останню путь двох наших Героїв – Ігоря Ковальчука та Сергія Калитюка.
Вони були синами цієї землі, відважними Воїнами Світла, які не замислюючись стали на захист України, заради нашої свободи, нашого майбутнього:
-
35-річний стрілець-помічник гранатометника механізованого відділення Ковальчук Ігор Миколайович без вагань пішов боронити рідну землю після віроломного вторгнення російських окупантів. Кожен його день був випробуванням, кожен його вчинок – доказом, що любов до Батьківщини сильніша за біль, страх і втому. З 29 листопада 2023 року рідні Ігоря жили в очікуванні звістки. Він вважався зниклим безвісти, а отже – живим у серцях тих, хто чекав. Надія ще жевріла, віра в диво не згасала… Та війна не знає жалю. Було встановлено, що Ігор загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Ворог відібрав у нього життя, але не зміг зламати духу.
-
47-річний ізяславчанин, штаб-сержант Сергій Калитюк, водій взводу управління зенітної кулеметної роти, був людиною честі та мужності. Він не лише служив – він жив Україною. Від перших днів повномасштабного вторгнення він без вагань став на захист Батьківщини, боронив рідну землю так, як умів – впевнено, сміливо, віддано. Та війна забирає найкращих… 29 січня у медичному закладі перестало битися серце Сергія. Його бойові побратими втратили надійного друга, рідні – найдорожчу людину, громада – свого Воїна Світла. Але він залишиться з нами назавжди – у пам’яті, в серцях, у кожному тихому подиху рідної землі.
Повертаючись додому… на щиті, під звуки Гімну України, серед безлічі заплаканих очей і сердець, стиснутих болем, Ігор та Сергій востаннє ступили на Ізяславську землю.
З ними прощалася вся громада. Люди утворили живий коридор, ставали на коліна, проводжаючи їх у вічність. У місцевих храмах лунали заупокійні молитви, мерехтіли свічки. Відлуння військового салюту злилося з болем у серцях рідних, побратимів, земляків.
Неможливо змиритися зі словами «ніколи» і «назавжди»... Важко змиритися з тим, що війна забирає найкращих.
Невимовний біль огортає серце кожного, хто знав Ігоря та Сергія, хто вірив у їхнє повернення… Але боротьба наших Воїнів Світла триває в кожному з нас. Вони навіки залишаться в пам’яті громади, в наших серцях – як справжні Герої.
Вічна пам’ять і слава Воїнам Світла!
