Ім’я Воїна Світла житиме у віках…
Сьогодні, 3 лютого, громада зі щемом у серці згадує нашого Новітнього Героя — Лук’янчука Валентина Олександровича - уродженця Білівського старостинського округу. Минуло вже два роки відтоді, як його життя обірвалося у вогняному пеклі Донеччини. Йому було лише 25… Вік, коли мрії ще тільки починають здійснюватися. Попереду в нього мало бути ціле життя: створити родину, ростити дітей, працювати для рідної землі. Але підступна війна, принесена російськими загарбниками, забрала у Валентина цю можливість.
До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам, Україні. У нерівному бою не схилив голову, не відступив, бо знав: за його спиною — Батьківщина, його рідні, його народ. І тепер він у строю вічності, серед тих, хто поклав своє життя за свободу нашої землі.
Минає ще один рік гіркого болю, нестерпної туги… Але біль не вщухає. Бо кожен воїн-захисник — це син матері-України, яка ридає за своїми дітьми, та попри все продовжує боротися.
Та смерть не має влади над пам’яттю. Вона не здатна стерти з наших сердець ім’я нашого Воїна Світла, його світлий образ. Бути справжнім Воїном - означає жити вічно: у спогадах рідних, у вдячності поколінь, у незалежності, яку він боронив.
Його ім’я звучатиме у молитвах матерів, у шелесті жовто-блакитних стягів, у дзвонах церков. І нехай сьогодні квіти, покладені до місця вічного спочинку Валентина, - стануть не лише знаком скорботи, а й символом нашої вдячності.
Ми не забудемо. Ніколи. Як ніколи не забудемо всіх, хто, не вагаючись, став на захист Батьківщини, залишивши рідні домівки, найдорожчих людей, свої мрії й надії. Вони – наша гордість, наша совість, наша пам’ять.
Герої не вмирають. Вони стають янголами, що охороняють Україну з небес. Вічна пам’ять і слава тобі, Валентине!
