Ізяславщина у скорботі: громада попрощалася зі своїм Воїном Світла
Ізяславщина вкотре завмерла у жалобі, оплакуючи сина своєї землі, що віддав найдорожче – життя – у боротьбі за Україну. Цими днями громада провела в останню путь 36-річного Галацана Олександра Вікторовича – воїна, захисника, оператора-сапера інженерних загороджень, який загинув під час виконання бойового завдання на фронті.
Ворожий артилерійський обстріл 25 січня 2025 року обірвав його шлях, позбавивши рідних сина, чоловіка, батька, брата… Україна втратила ще одного мужнього сина, який, не шкодуючи себе, боронив рідну землю.
Ця війна, що триває з 2014 року, вириває з наших лав найкращих. Олександр був одним із них – відважним, рішучим, вірним присязі та Батьківщині. Він до останнього подиху залишався там, де був потрібен, виконуючи свій обов’язок перед країною, перед рідними, перед кожним із нас. Він боровся за право свого народу жити у мирі, і за цю свободу заплатив власним життям.
29 січня траурний кортеж прибув до його рідного дому в селі Михля. Вулиці села огорнула глибока тиша, сповнена болю і втрати. Жителі, прихиливши коліна, утворили живий коридор, встеляючи останній шлях Воїна Світла сосновим гіллям і квітами. Сльози матерів, важкі погляди батьків, дитячі обличчя, сповнені нерозуміння й болю – вся громада схилилася у жалобі.
Здавалося, навіть небо плакало разом із нами… Гіркота цього дня залишиться назавжди в серцях його матері, дружини, двох доньок, рідних і друзів, які востаннє обіймали свого Олександра. Військові віддали йому останні почесті, а Державний Прапор України передано в руки родини як символ його відданості країні.
Наш обов’язок – пам’ятати. Пам’ятати тих, хто віддав життя, щоб ми мали майбутнє. Пам’ятати у молитвах, у добрих справах, у боротьбі за перемогу, щоб кожна мати дочекалася сина, щоб діти могли обіймати батька, а дружини – своїх коханих.
Герої не вмирають. Вони живуть у серцях тих, хто продовжує їхню справу. Вони тепер наші янголи-охоронці, що з небес оберігають Україну.
Світла пам’ять тобі, Захиснику!
