Пам’ять, що живе у серцях
До Дня пам’яті спаленого села
Роки минають, але є події, які залишаються назавжди вписаними в історію болючими, кривавими літерами. Це сторінки, які ми зобов’язані зберігати в пам’яті як нагадування про жахи війни, людську стійкість і незламність духу. Однією з таких сторінок є Білотинська трагедія — страшний злочин Другої світової війни, що став символом болю та скорботи для Ізяславщини.
У часи Другої світової війни на нашу землю прийшов нелюдський ворог. Нацистська окупація принесла горе й смерть, руїни й сльози. Там, де проходили окупанти, залишалися згарища, безліч людських життів було знищено. Злочини нацистів не знали меж: вони викреслювали з історії цілі громади, намагалися стерти пам’ять про населені пункти разом із їхніми мешканцями. Білотин, як і багато інших українських сіл, став жертвою цього варварства.
Та навіть у цих темних сторінках історії є місце для світла — світла незламності. Білотин, переживши свою Голгофу, зумів відродитися. З попелу й руїн він постав як символ нездоланності українського народу. Могили жертв нацизму нагадують нам про трагедію, що сталася, але також про силу духу, яка допомогла вистояти й продовжити життя.
Цей день скорботи є не лише моментом жалоби, а й часом для роздумів. Ми, нащадки, маємо пам’ятати, що незалежність і свобода ніколи не давалися нам легко. Вони завжди були здобуті ціною величезних жертв і титанічних зусиль. Так було під час Другої світової війни, і так є сьогодні, коли Україна знову захищає своє право на існування у війні з російським агресором.
Українці — народ нескорений. Ми завжди знаходимо сили піднятися навіть після найважчих випробувань. Наша пам’ять про героїв минулого зміцнює нас у сучасній боротьбі, а наша незламність є тим стрижнем, який допомагає здобувати перемогу.
Схилімо ж голови в пам’ять про жертв Білотинської трагедії. Нехай їхній подвиг нагадує нам про силу духу українського народу та надихає на збереження миру, свободи й незалежності нашої держави.
