Рани втрат, які не загоїти
Сьогодні, 20 січня, ми схиляємо голови у скорботі, згадуючи нашого Воїна Світла - 41-річного мешканця Двірецького старостинського округу Михайла Шевченка. Два роки тому перестало битися його серце, але його подвиг і відданість рідній землі живуть у наших серцях назавжди.
Михайло Шевченко був справжнім чоловіком, який зробив свій вибір свідомо й без вагань. Він вирішив стати на захист України, аби ворог не топтав нашу землю, аби український народ жив під мирним небом. Для нього не було більшої цінності, ніж свобода і незалежність. Це право бути українцем – гордим, вільним, нескореним – він виборював ціною власного життя.
Разом із побратимами він боровся за нашу землю, зруйнувавши міф про непереможність російської армії. Його мужність як воїна стали частиною великої боротьби українського народу за майбутнє. Та, на жаль, Михайлу не судилося побачити день, про який мріє кожен із нас – день перемоги, мирного неба і відродження країни.
До болю втрат звикнути неможливо. Ця річниця – не лише день гіркої розлуки, а й час світлої пам’яті, яка назавжди залишиться в наших серцях.
Жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку Михайла, стали символом нашої скорботи та невимовного болю за втраченим життям. Вони нагадують нам, якою високою ціною дається свобода, і надихають нас продовжувати боротьбу за нашу країну, за наше майбутнє.
Пам’ять про наших Воїнів Світла живе у наших вдячних серцях, а їхня боротьба триває в кожному, хто продовжує захищати Україну.
