Подвиг Воїнів Світла не має ціни, та пам’ять про них житиме вічно
Вже котрий рік поспіль триває жорстока війна, розпочата російськими окупантами. Вона залишає за собою тисячі розбитих сердець, нескінченний лік імен Героїв, чиї могили прикрашені жовто-блакитними прапорами. Стежина з України до раю переповнена захисниками, які стали на її захист, заплативши найвищу ціну.
Тільки розпочався 2025 рік, а наша громада вже вкотре прощалася із Воїнами Світла. Останні два тижні над нашим краєм знову лунала "Пливе кача" - трагічна мелодія, що пронизує душу та нагадує про ціну, яку ми платимо за свободу і незалежність.
Ізяславщина із важким серцем провела у засвіти п’ятьох наших Воїнів Світла:
-
35-річного михнівчанина Андрія Юрійовича Павловського, палке серце якого перестало битися 4 грудня 2024 року на Херсонщині. Він був справжнім оборонцем, чиє життя обірвалося далеко від рідної домівки, але його душа завжди залишалася з Україною;
-
47-річного мешканця села Лютарка Володимира Петровича Добровольського - навідника кулеметного відділення кулеметного взводу, котрий загинув у бою за свободу на Донеччині 29 грудня. Ворожий штурм, отримані травми, несумісні з життям, не змогли зламати його дух, але забрали його від нас;
-
49-річного Сердюка Олексія Миколайовича із села Радошівка, котрий тільки-но повернувся додому на кілька днів, щоб відновити сили. Проте доля вирішила інакше – 4 січня 2025 року його палке серце припинило битися.
-
30-річного мешканця села Ріпки, захисника України Михайла Палуба. Виконуючи священний обов’язок військової служби, 3 січня 2025 року на Сумщині наш земляк пішов у Вічність. Його життєва стежина обірвалася далеко від дому, але подвиг його залишиться в пам’яті назавжди;
-
29-річного михнівчанина, курсанта навчального батальйону школи індивідуальної підготовки Юрія Олександровича Буйніцького, котрий відійшов у Вічність 12 січня 2025 року, залишивши у серцях рідних і громади біль втрати. Його життя обірвалося у стінах медичного закладу, нагадуючи, що війна забирає наших Воїнів Світла не лише на фронті, а й далеко від нього.
За кожним із них стоять свої історії, нездійснені мрії, родинні турботи та плани. Вони могли б встигнути ще так багато, якби не ця жорстока війна, яка безжально перервала їхні життя.
Відлунав сумний збройний салют за кожним вірним сином України. Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. А вручений родині Героїв Державний Прапор України стане цінною сімейною реліквією на згадку про мужність та звитягу наших Воїнів Світла.
До болю втрат звикнути неможливо, бо війна в сучасній європейській державі здається нереальною і не піддається жодному здоровому глузду. Вона забирає не лише захисників, а й наших друзів, синів, братів, земляків...
Кожен із цих Воїнів Світла залишив по собі незгасиму пам’ять, частинку душі, яка тепер вічно сяятиме в наших вдячних серцях. Їхні подвиги назавжди вписані у "вічний полк" нашої громади, у серця їхніх рідних, побратимів і всіх, хто залишився боротися далі.
Відтепер наші Воїни Світла оберігатимуть нас із небес. Вони стали янголами-охоронцями нашої свободи, їхній приклад житиме у наших душах, а їхні імена залишаться у наших молитвах та в кожному подиху вільної України.
