Воїни Світла боролись за нашу ідентичність до останнього свого подиху
Війна… Скільки горя і болю вона принесла українській землі за останні десять років. На початку 2022 року цинічний російський ворог зруйнував наш мир, принісши смерть і сльози в усі куточки України. Так, тривають запеклі бої з російським агресором за свободу та незалежність нашої держави. Сотні жителів Ізяславщини пліч-о-пліч із своїми бойовими побратимами дають відсіч ворожій агресії. Страшно визнавати, що у двадцять першому столітті в Україні від рук терористів із сусідньої держави гинуть наші оборонці. І ось знову наша громада в жалобі. Знову лунає "Пливе кача", а державні синьо-жовті прапори приспущені...
Цього тижня ми провели в останню путь трьох наших Воїнів Світла, котрі боролись за нашу ідентичність до останнього свого подиху:
-
Коновалюка Олександра Сергійовича - 37-річного мешканця міста Ізяслав, воїна механізованого батальйону;
-
Єлькіна Владислава Олександровича, 23-річного ізяславчанина, матроса-бійця мінометного взводу роти вогневої підтримки батальйону морської піхоти;
-
Кравчука Сергія Анатолійовича, 31-річного стрільця родом з Поліського старостинського округу.
Протягом тижня дорогою, якою ці мужні захисники востаннє поверталися додому, знову стояв живий ланцюг із жителів громади. У руках людей — національна символіка, а в очах — сльози. Ми не знаємо, скільки разів ще будемо оплакувати наших відважних героїв, але нестерпно болить кожна втрата, кожна крапля крові наших земляків...
Вірні військовій присязі, вони з честю виконували свій обов’язок. За нашу свободу, за наше право жити у мирній країні, вони заплатили надвисоку ціну - своїм життям. Завдяки їм Ізяславщина не стала новим Ірпенем, Ізюмом, Бахмутом чи Маріуполем. Але яка ж висока ціна наших мирних буднів…
Жителі громади, стоячи на колінах, із словами "Герої не вмирають!" провели їх останньою життєвою дорогою. Квіти рясно встилали шлях, яким йшов кортеж, а у серцях співгромадян дзвонив невимовний біль.
Сумно грав духовий оркестр усі ці траурні дні на Ізяславщині. Тужили дзвони… «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів Православної Церкви України слова заупокійної молитви, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне загиблого, упокій його душу»...Прозвучали військовий салют і «Ще не вмерла України…». Руки рідних новітніх Героїв стискали синьо-жовтий прапор, який вручив їм військовий.
Як же швидко догоріла свічка чотирьох новітніх Героїв… Вони відійшли у Вічність, залишивши по собі світлу пам’ять та спогади, які не залікують болючі рани рідних, але грітимуть їх душі щоразу, коли згадуватимуть про воїнів, про їхні героїчні вчинки. Вони, як і інші наші відважні захисники, захищали свою країну, свій народ, свою рідну землю, яка тепер одягнула чорну хустину та в глибокій скорботі проливає за ними гіркі сльози. Світлу пам’ять про Олександра Коновалюка, Владислава Єлькіна, Сергія Кравчука збережуть назавжди у своїх серцях вдячні краяни, для яких вони стали прикладом мужності.
