Голодомор - біль, що ніколи не згасне в серцях українців
В українській історії є сторінки, які дуже боляче згадувати, проте їх неможливо забути... Щороку в четверту суботу листопада ми вшановуємо пам’ять жертв голодомору. Голодомор - це більше, ніж слово. Це плач ненароджених дітей, це тиша спорожнілих домівок, це незабутній стукіт у двері, що ніс лише смерть. Це трагедія – не історична давнина, а глибока рана,, яка досі пронизує пам’ять українців гірким відлунням.
Україна заплатила надзвичайно високу ціну за своє право жити, працювати, мріяти на рідній землі. Мільйони невинних життів, вирваних штучним голодом у 1921-1923, 1932-1933 роках, 1946-1947 роках, стали жертвою тоталітарного режиму. Це був свідомий злочин проти українського народу, спроба знищити нас як націю. Пройшовши страшні випробування, українці не зламалися і не дозволили поставити себе на коліна.
Проте непокаране зло завжди повертається. Нащадки радянських катів знову повернулися, щоб знищити нашу ідентичність. В умовах війни росії проти України ми усвідомлюємо, наскільки важливо берегти пам’ять про минуле. Голодомор – це не просто історія, це наш біль, наша правда і наше попередження.
В цю суботу, у День пам’яті жертв голодоморів, Ізяславська громада віддала данину шани та пам’яті тим, чиє життя трагічно обірвалося у ті далекі страшні роки. Уривки спогадів очевидців, зачитані молоддю, нагадали про ті страшні дні, коли життя українців оцінювалося менше, ніж жменька зерна. Справді, лише знання та усвідомлення правди про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього. Окрім того, такі свідчення допомагають усвідомити не лише ціну людського життя, а й важливість єдності й стійкості української нації в боротьбі за свободу і гідність.
Разом із усією українською громадою, представники Ізяславщини схилили голови в глибокій жалобі за нашими співвітчизниками, які загинули голодною смертю, аби зберегти пам’ять про них заради миру та злагоди в соборній незалежній Україні.
Заупокійну літію відправив благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук.
Всі присутні учасники запалили свічки, аби зігріти душі тих, кого в ті страшні часи не відспівували, не проводили в останню путь, не поминали. Аби світло цих свічок стало даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Лампадки та жовто-блакитні квіти, принесені до підніжжя пам’ятного знаку жертвам Голодомору, а також шматочки хліба, якими присутні ділилися на пам’ятному заході, стали мовчазним символом скорботи і пам’яті про мільйони невинних жертв тоталітарного геноциду.
У рамках заходів із вшанування пам’яті жертв голодоморів у ці дні кожний населений пункт Ізяславської громади приєднався до вшанування пам’яті мільйонів загиблих співвітчизників, провівши тематичні поминальні заходи.
У кожній оселі громади запалали свічки пам’яті – маленькі вогники, які об’єднали українців у спільній молитві. Ці свічки – наша обіцянка ніколи не забути. Вони – символ незламності нашого народу, який не раз проходив через пекло, але завжди знаходив сили для боротьби і відродження.
Голодомор – це заклик до світової спільноти засудити всі геноцидні злочини, які творилися і творяться проти України. Адже лише пам’ять і справедливість роблять нашу націю сильною.
Вічна пам'ять невинно убієнним жертвам Голодомору – геноциду українського народу. Їхній біль живе в наших серцях, а їхній подвиг – у нашій боротьбі за майбутнє. Світло запаленої свічки буде горіти завжди, як нагадування про найвищу ціну, яку наш народ заплатив за право жити.
