Їхні серця билися в унісон із серцем нашої землі
За останні десять років ми, українці, вкотре переконалися, наскільки високою може бути ціна свободи та незалежності. Адже поряд з безмежною гордістю за нашу країну ми постійно відчуваємо нестерпний біль втрат – клята кремлівська орда прийшла на українську землю, щоб руйнувати і вбивати. Наші герої-воїни, перегородивши шлях цій «дикій орді», захищають кожного з нас ціною власного життя, доводячи всьому світові, що вони – патріоти рідної Батьківщини. Вже тисячі душ відлетіли у вічність, щоб ми вільними могли продовжувати свій земний шлях. Серед них - наші земляки-оборонці… Цими днями на «щиті» повернулись двоє оборонців-земляків, щоб нарешті знайти спочинок у нашому краю:
-
50-річний навідник десантно-штурмового відділення Владіміров Володимир Володимирович;
-
43-річний головний сержант із матеріального забезпечення стрілецької спеціалізованої роти «ШКВАЛ» Нечипорук Леонід Федорович.
Не кожен зможе, дивлячись смерті у вічі, стояти пліч-о-пліч із побратимами, не боячись за своє життя – рятувати інших та мужньо боротися за свободу своєї країни. А наші земляки зуміли… Та, на жаль, не судилось цим двом оборонцям-землякам побачити довгоочікувану перемогу над підступним ворогом. Вони залишили після себе не тільки незабутні спогади, а й вічний слід у нашій спільній історії. Вони були синами цієї землі, які віддали за неї все, що мали – своє життя, свою відданість і свою любов. В їхніх очах завжди палала віра у перемогу, і кожен їхній крок на передовій був кроком до збереження нашого майбутнього.
За кожним українським воїном відбулось заупокійне богослужіння у місцевих храмах Ізяславщини. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Відлунав сумний збройний салют та Гімн України за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. А синьо-жовті полотнища, якими були покриті домовини з тілами покійних бійців, передано їхнім рідним як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.
Пам'ять про цих воїнів залишиться назавжди в наших серцях. Їхні героїчні вчинки і відвага стануть тим вічним вогнем, який горітиме у наших душах, надихаючи на боротьбу за свободу. Їхній приклад – це символ нашої спільної сили, яка об’єднує нас у ці непрості часи.
