СТОП домашньому насильству!!!
Сім’я – це перший соціальний інститут для дитини. Це місце, в якому вона завжди повинна почуватися в безпеці, але іноді трапляється навпаки.
Насильство – застосування силових методів чи психологічних атак на слабких та беззахисних людей (дітей). Але насильством може бути і бездіяльність, що створює загрозу фізичному та психічному здоров’ю дитини. Подвійно небезпечно, якщо насильство і сім’я є одне й те саме. Зародження цього явища прийнято відносити до ХІХ століття, коли почалася індустріалізація суспільства, а дітей стали експлуатувати, відправляти на роботу, позбавляти навчання та перспектив. Тоді ж почали з’являтися перші громадські організації із захисту дітей від насильства та експлуатації. У XX столітті з’явилися нові підходи до вивчення проблеми насильства та жорстокого поводження з дітьми. Було складено перші класифікації. Тоді насильство поділяли на педіатричне, психіатричне та правове.
До основних причин насильства належить:
-
подібний досвід у житті подружжя (модель, стереотип поведінки);
-
особистий досвід як придушення у дитинстві, авторитетного стилю виховання із боку матері (у майбутньому відбивається насильством над жінками, як спробами розірвати зв’язку з матір’ю);
-
вплив соціально-економічної несприятливих обставин, безробіття, низький соціальний стан;
-
незадоволеність собою та життям;
-
психопатологія;
-
девіації та адикції;
-
страх;
-
неадекватне самоствердження та досягнення влади, спричинені низькою самооцінкою та низькою самоповагою;
-
небажана дитини в сім’ї.
Іноді насильство – спроби стабілізувати стан сім’ї як системи, наприклад при боротьбі за порядок чи владу. Тоді треба працювати саме з сім’єю як системою та усувати причини її дисфункції. Інакше насильство стане або хронічним або епізодичним.
Насильство над дітьми як психотравма має низку особливостей:
-
який завжди діти усвідомлюють суть що відбувається;
-
якщо усвідомлюють суть, то не завжди усвідомлюють справжні наслідки для їхнього фізичного та психічного здоров’я;
-
події можуть забути (дитячий мозок влаштований те щоб швидко витісняє негатив), але дати про себе знати у дорослому житті;
-
про насильство діти частіше розповідають одноліткам, а не іншому члену сім’ї (якщо взагалі розповідають).
У чому суть проблеми?
Щорічно, величезна кількість дітей у світі страждають, і відбувається це не лише за стінами будинку, а й у сім’ї, в тому місці, де той має отримати захист та забезпечення. Що ж мається на увазі жорстоке поводження з дітьми в сім’ї і чому ця проблема настільки актуальна? Отримавши травму, частина не справляється із цією проблемою до кінця своїх днів, а тисячі зовсім помирають. Права дітей обмежують у сім’ї. Під жорстоким поводженням розуміється і нехтування людиною, станом її здоров’я та її потребами, співробітниками державних установ – лікарні, дитячі садки, школи та ін. Проблема жорстокості щодо дітей у світі зростає з кожним днем, а відповідальність за насильство має понести винуватець.
Ряд дій, які мають на увазі жорстоке поводження:
-
Позбавлення базових життєвих потреб: харчування, одяг та взуття;
-
Порушення режиму дня: не надається відпочинок, час для сну та відновлення своїх сил;
-
Не надається необхідне виконання гігієнічних процедур;
-
Нехтування здоров’ям: його не відводять на заплановані медичні перевірки відповідно до віку, не виконуються приписи лікарів, не купуються ліки малюкові при захворюваннях;
-
Дії, створені задля зневажання прав: звернення належним чином, неприйнятні методи виховання, прояв грубості, роздратування, пред’явлення вимог, що він може виконати;
-
Насильством визнається і ситуація, коли дитина бачить побиття у себе вдома.
Відповідальність за законом належить особа, яка жорстка по відношенню до дитини. Але для того, щоб звернутися до суду або інших інстанцій із захисту прав та інтересів дітей, необхідно з’ясувати причини, з яких особа поводиться неналежним чином по відношенню до дитини.
Щоб уникнути емоційного та психологічного насильства, спілкування з дитиною має складатися на принципах взаємної поваги, терпимості до дитячих невдач, відсутності байдужості при спілкуванні з нею. Дитина або підліток, що пережила насильство, відчуває страх, замішання, сором, безсилля. Часто звинувачує себе і сприймає як співучасника і причину того, що сталося. Іноді причиною вважає свою поведінку чи становище у сім’ї. Серед інших наслідків значиться зниження довіри та кола спілкування. Сім’ї з насильством завжди відносяться до групи ризику, оскільки така атмосфера не підходить для дітей. Діти, що виросли в насильстві, як правило, пізніше самі стають жертвою або агресором (95%).
Нажаль, проблема жорстокого поводження з дітьми існує і певне ще досить довго буде існувати у сучасному суспільстві. Фізичне і психічне насильство над дітьми здійснюється в різних формах, воно досить поширене в сімейних умовах. Насильство можна визначити як дію або бездіяльність однієї людини стосовно іншої, що завдає шкоди здоров’ю як фізичному, так і психічному, принижує почуття честі і гідності. Насильницькі дії та жорстоке поводження порушують гарантоване Конституцію України право людини на особисту недоторканість. Особливо нетерпимим та небезпечним є насильство та жорстоке поводження стосовно дітей, які нездатні себе захистити, або можуть навіть не розуміти що з ними відбувається. Насильство над дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми. Їхнім наслідком завжди є серйозний збиток для розвитку і соціалізації дитини, нерідко є загрозою життя дитини чи навіть причиною смерті. Тому державні спеціально уповноважені органи на протидію насильству, громадські організації, члени сімей повинні використовувати всю систему захисту дітей від жорстокого поводження та попередження насильства в сім’ї.
Відділ «Служба у справах дітей» Ізяславської міської ради
