Минулого тижня знову над Ізяславщиною журливо линула «Пливе кача
Минулого тижня знову над Ізяславщиною журливо линула «Пливе кача» - сумна пісня, що стала символом скорботи і пам'яті про наших Новітніх Героїв. Протягом останніх днів наш край знову пережив страшні миті, коли знову було чути крики та ридання матерів, дружин, рідних…
Назавжди повернулись до своєї малої Батьківщини … на щиті троє Воїнів Світла:
-
Пасічник Олег Васильович - 49-річний мешканець Поліського старостинського округу, навідник аеромобільного відділення - клята війна відібрала у нього життя 26 серпня під час виконання військових обов’язків у зоні бойових дій. На жаль, «цинічний метал» виявився сильнішим, ніж жага нашого оборонця до життя та за молитви рідних…
-
Недзельсьий Олег Олексійович - 30-річний воїн родом із Клубівського старостинського округу, учасник АТО з 2015 року та воїн територіальної оборони у м.Київ. Два довгих роки мати невтомно шукала свого сина-оборонця, кожен день тримаючи в серці невичерпну надію почути вкотре його рідний голос. І ось нарешті знайшла, та на жаль мертвим. Виявилось, що під час штурму Києва у березні 2022 року російські окупанти жорстоко вбили її кровинку.
-
Лукащук Сергій Петрович - 54-річний мешканець села Михля Лютарського старостинського округу, молодший сержант й бойовий медик механізованого взводу. Дев'ять довгих місяців не виходив на зв'язок із рідними. У родини жевріла надія, проте дива не трапилося. 20 листопада минулого року під час виконання бойового завдання на Донеччині смерть забрала нашого відважного захисника. Свого батька-захисника не дочекалися донечки, свого коханого чоловіка – дружина, свою кровинку – рідні.
Їх долі такі різні й водночас такі схожі. Вони були сильними воїнами та звитяжними синами роду козацького, котрі не боялися ані жити за Україну, ані боротися за свою Батьківщину, ані померти за неї.
Біль і смуток торкнулися сердець не лише їхніх рідних і близьких, побратимів, а й мешканців Ізяславщини. Остання дорога Героїв майоріла прапорами, живими квітами та живим коридором вдячних мешканців громади….Не холод пробирався до самих кісток, а знову нестерпний біль утрати, хвилини очікування, зустрічі й прощання із Воїнами Світла…
Поховали оборонців із усіма військовими почестями, під залпи почесної варти та виконання Гімну України. А бідолашним рідним передано Державні Прапори, якими були покриті домовини з тілами загиблих бійців. Прапор, під яким захищають рідну землю тисячі синів і дочок України, завдяки яким живе Україна, живе в надії на перемогу над російськими загарбниками.
Смерть може забрати вірних наших воїнів, проте в кожному подиху, в кожному ударі серця всіх українців житиме вічна пам’ять про ці страшні події та пам’ять про подвиг наших Новітніх Героїв.
Вічна пам'ять і слава Героям! Слава Україні!
