Хто не знав свого минулого, той не знає свого майбутнього

Дата: 06.09.2024 17:05

Кількість переглядів: 131

До Дня села

Фото без опису

Сьогодні, 06 вересня, - День села Щурівці – важлива подія для кожного жителя, що пов'язує їх із рідною землею, традиціями та історією. Щурівці – це не просто населений пункт, це місце, де живе душа громади, де народжуються та виростають нові покоління, де зберігається спадщина наших предків. Село завжди славилося працьовитими людьми, міцною родиною, а також бажанням і вмінням зберігати й примножувати здобутки. Сьогодні - день, коли кожен із нас згадує минуле села, його славних людей та події, що формували наше сьогодення.

Окремі цікаві факти про село:

До реформи 1861 року село Щурівці разом із навколишніми землями належало князям Сангушко;
У 1860 році в селі нараховувало 122 двори. 50 десятин землі належало місцевому священнику;
Окрім того, діяла церковно-приходська школа, в якій навчалось 46 учнів (в тому числі 6 дівчаток);
В селі була Асапова долина, справжнє місцезнаходження якої ніхто не пам’ятає та проіснувала до 1918 року. Там стояло багато хрестів-фігур, яких охороняв монах. Дерев’яні хрести в долину приносили хлопці, а дівчата варили обід. Одного разу хлопці, що несли фігуру, по дорозі їли соняшникове насіння. Коли вони принесли її в долину, то монах не прийняв, сказав, що вона пропльована. Хлопці змушені були забрати її назад. Також була інша історія - коли біля долини проходило військо, то один із воїнів вистрілив у фігуру, з якої потім полилася кров.
На південно-західній частині села була церква, проте в роки першої світової війни її закрили, а дзвони закопали.
Ще в 1929 році в селі Щурівці була організована МТС.
В 1929 році в селі було створено колгосп, який мав на той час у своєму користуванні 324 га. землі, 30 коней, 4 вози, 3 культиватори. Першим очільником цього колгоспу був Хомич Потап. В 1931 році колгосп мав перший трактор. Люди по різному віднеслися до створення колгоспу. Населення за свідченням очевидців приблизно 5-7 тис. чол.
В 1933 році – був голод. Великих, масових вимирань в селі не було. Вмирали одинокі. Більшість пухли від голоду, рятувались хто як міг. В селі було багато людей, які просили милостиню. Коли люди помирали, їх навіть не хоронили за обрядом, бо не було як. Практично ніхто не робив поминки.
Весною 1933 року у більшості щурівчан не було чим виорати поле і город. В кого була корова, то запрягали її до плуга. Інші перекопували землю лопатами або орали вручну. По селу ходили бригади і забирали у людей все: лишки продуктів, рядна, снопи пшениці та гречки. За свідченнями очевидців до ста чоловік вмерло за весну 1933 року. Зараз встановити точну цифру вмерлих людей ще не вдалося. У 1934 році жити стало краще. Люди активніше стали записуватись у колгосп. Працювати було дуже важко. Всі роботи виконували вручну. Лише в 1940 р. колгосп придбав 5 тракторів, 1 комбайн, 2 косарки. Вся надія була на людські руки. Не дивлячись на важкі умови праці і низьку оплату працювали самовіддано.
4 липня 1941 року територію окупували нацистські загарбники, а 12 березня 1944 року село було визволено від окупантів. 82 мешканців села не повернулися з фронтів війни. За мужність 276 жителів нагороджені орденами і медалями.
З давніх-давен кожне село славилось своїм ремеслом. А в Щурівцях виготовляли полотна із конопель та льону.