Навіки в строю…
Найважча дорога - це не пісок чи багнюка, не гірський підйом чи дорога з перепонами. Найважча у світі дорога - це шлях, встелений квітами... Нею всі йдуть з кам'яними ногами, розірваним серцем та роз'їденим від сліз пекучим поглядом…
Цими днями востаннє повернулися на свою малу Батьківщину двоє військовослужбовців:
-
22-річний мешканець с.Припутні Білівського старостинського округу, солдат, навідник 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Бугай Назарій Олександрович, котрий тривалий час вважався зниклим безвісти. У рідних жевріла надія, проте дива не трапилося. Під час виконання військової служби на Луганщині 18 січня 2024 року смерть забрала нашого відважного захисника;
-
35-річний мешканець с.Путринці Радошівського старостинського округу, солдат, водій 3 протитанкового відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону Антончик Юрій Олександрович, котрий помер 31 липня у медичному закладі.
Сльози, крик, відчай, адже не такою мала бути зустріч люблячого сина, брата...
Юрію та Назарію довелося полишити мирну професію, бо покликав обов’язок чоловіка, громадянина, воїна - боронити рідну землю від навали російських окупантів. Не кожен готовий пройти через пекло. Та, на жаль, війна забрала їх назавжди…
Провести воїнів в останню путь прийшли численні односельчани, друзі, які несли квіти й не стримували сліз.
Чин похорону наших захисників звершили священнослужителі Української Православної Церкви. Поховали Юрія та Назарія з усіма військовими почестями на місцевих кладовищах під синьо-жовтим стягом.
Вічний сон наших захисників віднині стане нашим вічним болем. Ми пам’ятатимемо про їхній внесок у нашу свободу та незалежність, вшановуючи їхню пам’ять.
