Кожен загиблий воїн – це болюча рана на душі кожного з нас
Жорстока війна продовжує вести свій чорний відлік втрат наших нескорених воїнів-земляків. Весь світ ще однієї родини зруйновано назавжди…
…Цими днями наш Воїн Світла - 51-річний ізяславчанин, штаб-сержант, навідник 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону Макарук Віктор Йосипович вже назавжди повернувся додому, щоб нарешті знайти спочинок у рідному краю.
Маючи чітку громадянську позицію, справжній патріот Віктор стояв на захисті оборони державних рубежів Україну, коли ворог зайшов зі сходу країни, і після повномасштабного наступу російських військ на територію України. Не один раз військовослужбовець дивився у вічі смерті. Та на жаль, свій останній бій він прийняв 22 квітня на Донеччині…
Знову плинула кача над Ізяславщиною. Знову у скорботному мовчанні на колінах громада проводжала в останній земний шлях героя-земляка.
Віддати шану мужньому захиснику України й висловити безмежну вдячність за неоціненний внесок у майбутнє рідної країни та її жителів, прийшли близькі, друзі, колеги, знайомі, бойові побратими, представники влади та просто небайдужі мешканці.
У Свято-Миколаївському храмі м.Ізяслав за участю представників духовенства Ізяславського благочиння Хмельницької єпархії Православної Церкви України було відправлено поминальну службу, за безсмертну душу полеглого військовослужбовця, який пішов боротися з нелюдами, що усіма силами намагаються знищити все українське. До молитви за упокій душі спочилого долучилися присутні ізяславчани.
Місце, де розпочинається Алея Героїв, стало місцем останнього земного пошанування для нашого хранителя спокою Віктора Макарука. Скільки сліз та людського болю відчуло це місце прощання, скільки гордості за Героїв, які полягли за Україну і за мирне небо над нами у боях з рашистською ордою, злинуло в небо із словами Державного Гімну, скільки палких слів підтримки рідних та визнання жертовності Воїнів прозвучало…
На домовині воїна - Державний прапор - символ нескореності нашої нації, символ держави, за яку наближали довгоочікувану перемогу над московськими окупантами, за яку віддали своє життя. Біль у серці, скорбота в душі, гіркі сльози на очах, синьо-жовті хризантеми, як символ боротьби за Україну …
Востаннє відлунав сумний трикратний збройний салют за чоловіком, батьком, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіло свого бійця, поруч із іншими Воїнами Світла. Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»... До втрати близької людини ніколи не можна бути готовим, адже з нею йде частинка нашої душі.
Тепер Віктор – навічно з небесною вартою. Вічна пам’ять нашому Захиснику! Герої не вмирають!
