Кожен загиблий/померлий воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас
Ніхто не міг собі уявити, якою жорстокою буде війна на території України, що триває вже десятий рік. Вона безжально руйнує не лише населені пункти нашої Батьківщини, але й людські долі... Ще донедавна українці жили своїм простим життям, ходили на роботу та ростили дітей, мріяли бачити як їхні діти ростуть хорошими людьми, сподівалися на щасливе сімейне життя, тощо. А тепер… В одну мить світ України поділився на «до» та «після»… Занадто високу ціну платимо за право бути вільними українцями у своїй країні. Кожен визволений метр землі нашої держави – просочений кров’ю найкращих українців.
Минулого тижня наша громада зустріла з далекої дороги і провела в останню путь двох відважних воїнів-земляків:
Героями не народжуються, ними стають. Ця клята війна, розпочата цинічними російськими окупантами, щодня доводить нам, що справжні Герої живуть серед нас, звичайні хлопці та чоловіки, які не ховаються за спинами інших людей, не намагаються вдавати, що нічого не відбувається або це їх не стосується. Саме вони взяли/беруть до рук зброю, щоб захистити нас з вами від агресора. Для них «Батьківщина», «Україна» - це не лише гарні патріотичні слова… Це значно більше. Та, на жаль, всі плани й мрії Олександра та Романа зламала рашистська навала… Обоє молодих, енергійних хлопців у розквіті сил жили посміхаючись, та в одну мить пішли у Вічність не прощаючись…
Наші Воїни Світла востаннє повернулися до рідного дому, щоб нарешті знайти спочинок у нашому краю. Сльози, крик, відчай, адже не такою мала бути зустріч люблячого чоловіка, найкращого у світі сина, батька та брата...
Біль і смуток торкнулися сердець не лише їхніх рідних і близьких, побратимів, а й мешканців Ізяславщини. Тому й прийшло чимало людей провести цих бійців до місця їхнього спочинку. Люди живим коридором, на колінах, проводжали Новітніх Героїв.
«Олександр Кот та Роман Гончарук пішли у кращий світ, навіки залишившись ангелом-охоронцем для своєї сім'ї. Але й у житті вони були світлою й непересічною особистістю. Людей такого ґатунку дуже не вистачає нашій Вітчизні" - такі прощальні слова прозвучали на адресу воїнів-оборонців.
Ізяславська земля прийняла тіла своїх захисників Олександра та Романа. А синьо-жовті стяги, якими були покриті домовини Воїнів Світла, передано їхнім рідним як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.
Кожен загиблий/померлий воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас. Адже вони стали живим щитом, щоб не допустити того, що відбувається в Маріуполі, Чернігові, Херсонщині, у наші домівки. Саме вони є ціною нашої з вами свободи.
Вічна шана та доземний уклін нашим Воїнам Світла!
