Перша річниця гіркої розлуки, вічного жалю і світлої пам'яті Новітнього Героя
13 лютого минає перша річниця з дня загибелі нашого земляка - 43-річного мешканця с.Щурівці, старшого сержанта, стрільця-санітара 3 гірсько-штурмового відділення 2 гірсько-штурмового взводу 1 гірсько-штурмової роти Юрія Дзюбріна. Саме цього дня під час виконання бойового завдання в одній із найгарячіших точок Донеччини обірвалося життя справжнього патріота, котрий як і тисячі інших мирних співгромадян, змушений був полишити мирну професію та взяти до рук зброю, аби не ганьбив ворожий чобіт нашу землю, аби під мирним небом жив український народ.
До болю втрат звикнути неможливо. Ця річниця гіркої розлуки, вічного жалю і світлої пам'яті. Це непоправна втрата для багатьох людей, його друзів, та найбільше – для його родини. Юрій був найкращим, люблячим і турботливим татусем для своїх дітей. Їм не вистачатиме його батьківського піклування і любові. Та й батьків мав доглянути на старості, бо ж залишився жити біля них. Проте ця проклята війна забрала у дітей – тата, у батьків – сина, у нас усіх – доброго і чуйного земляка-Героя…
У річницю смерті бійця вдячними земляками було віддано гідну шану світлій пам’яті захисника України, зокрема покладанням квітів та хвилиною мовчання на останньому місці його спочинку.
Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родину Героя. Це непоправна втрата для всіх нас і водночас історія, викарбувана іменами тих, кого ми не вправі забувати...
Доземний уклін Воїну Світла за його вірність, чесність, мужність та силу. Безмежна вдячність – за його хоробрість у боротьбі з окупантом; за силу духу та рішучість – захищати свою країну; за цей короткий, але такий важливий для нас всіх життєвий шлях. Він був, є і буде справжнім сином України.
Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях!
