Подвиг Андрія Шевчука та Володимира Гринчука – безцінний, їхні імена та слава – вічні!
Вже котрий рік поспіль триває проклята, важка та жорстока війна, розпочата російськими окупантами. Стежина з України до раю переповнена захисниками своєї Батьківщини. Страшний лік імен і прізвищ Новітніх Героїв, могил під жовто-блакитними прапорами, вбитих горем родин …
Цими днями запалахкотіли ще дві жалобні лампадки за:
Гринчуком Володимиром Васильовичем - 53-річним жителем с.Білогородка, оператором відділення управління командира батареї реактивної артилерійської батареї, котрий вважався безвісти зниклим. Як виявилось, 30 січня 2024 року загинув від рук окупантів на Донеччині;
Шевчуком Андрієм Васильовичем - 38-річним ізяславчанином, командиром кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення, котрий 02 лютого пішов у Вічність внаслідок застосування противником скиду боєприпасу з БПЛА на Запоріжжі.
Ізяславщина вкотре завмерла у скорботі, проводжаючи своїх Героїв… Громада втратила не просто людські життя, а втратила частинку свого світлого майбутнього.
Тому попрощатися, віддати шану, земний уклін і безмежну вдячність воїнам за неоціненний внесок у майбутнє рідної країни та провести їх до місця останнього спочинку прийшла чимала кількість людей. Кілометри живого коридору шани вибудовувалися уздовж дороги, де проходили похоронні процесії.
На фото із траурною стрічкою посміхається Новітній Герой у військовій формі. Андрій та Володимир прислали своє фото додому рідним, коли ще були живими, проте вже на крок від смерті... За кожним із цих Героїв ховається своя історія, мрії, захоплення, свої симпатії та невідкладні справи... Могли б встигнути багато чого….якби не війна в Україні, яка безжалісно перервала нитку їхньої долі. У неї, кровожерливої, свої плани і власна трагічна арифметика, густо окроплена сльозами відчаю та невимовного болю від передчасної втрати... Безглузда та безжальна війна російської федерації цинічно забрала у батьків – сина, дружини — чоловіка, батька - у дітей, у військовослужбовців — побратима та друга, в Батьківщини — сина й воїна…Та все ж наші оборонці перемогли, адже по собі залишили невмирущу пам’ять, добрі справи, а головне — своїх нащадків. А також через свій особистий подвиг наші захисники подарували нам віру й надію в нашу Перемогу, ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним.
Відлунав сумний збройний салют за кожним вірним сином України. Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. Імена Новітніх Героїв навіки вписано у “вічний полк” Ізяславської громади. А вручений родині Героїв Державний Прапор України стане цінною сімейною реліквією на згадку про мужність та звитягу наших оборонців Андрія та Володимира.
До болю втрат звикнути неможливо, бо сама війна в європейській державі ХХІ століття не піддається здоровому глузду.
На жаль, війна забирає найкращих синів та дочок Батьківщини, найкращих її людей, які не побоялись та стали в ряди воїнів, щоб зустріти ворога та дати йому відсіч заради нашої незалежності, нашої свободи, існування нашої України.
Пам'ять про захисників України назавжди залишиться в наших серцях в пам'яті його бойових побратимів, родичів, земляків. Відтепер Андрій Шевчук та Володимир Гринчук будуть нашими захисниками і на небі, і в наших душах. Герої не вмирають!
