Не вмирає той, хто залишається в серцях людей
Що таке незалежність України? Це акт Верховної Ради? Ні, це значно більше за аркуш паперу. Боротьба за незалежність та територіальну цілісність України не вщухає ані на мить і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками й людськими втратами. Наші відважні Новітні Герої, як у свій час наші пращурі, своєю кров’ю й до нині ставлять підписи під цим актом незалежності…
20 грудня над Ізяславщиною нависли свинцеві важкі хмари. Громада з сумом проводжала у засвіти 34-річного ізяславчанина, військовослужбовця Юрка Комисливого. Він гідно пройшов надтяжкий шлях справжнього мужнього Воїна, обороняючи населені пункти України в зоні бойових дій. Під час виконання свого останнього бойового завдання на Донеччині отримав численні важкі поранення, разом з медиками наполегливо боровся за своє життя. Та на жаль, дива не сталось… 17 грудня спалахнула на небі зіронька душі Юрія. У його біографії було не так багато подій, проте він зробив чимало для своєї держави і народу своїм відданим служінням в рядах Збройних Сил України.
Біль і смуток торкнулися сердець не лише рідних і близьких, побратимів Юрка, а й мешканців Ізяславщини. Тому й прийшло чимало людей провести бійця до останнього місця його спочинку. Вони живим коридором, на колінах, з почестями і глибокою шаною проводжали Новітнього Героя.
Заупокійне богослужіння за українським воїном відбулось у храмі святого Миколая Чудотворця Православної Церкви України. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храму слова заупокійної молитви хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Місце, де розпочинається Алея Героїв, стало місцем останнього земного пошанування для Новітнього Героя. Скільки сліз та людського болю відчуло це місце прощання, скільки гордості за Героїв, які полягли за Україну і за мирне небо над нами у боях з рашистською ордою, злинуло в небо із словами Державного Гімну, скільки палких слів підтримки рідних та визнання жертовності Воїнів прозвучало…
Рідна земля Ізяславщини прийняла тіло свого оборонця Юрка. А синьо-жовтий стяг, яким була покрита домовина Воїна Світла, передано його коханій та 5-річному синові як символ держави, за яку заплатив найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо. Тепер Юрій Комисливий - янгол-охоронець, котрий продовжує оберігати та захищати своїх близьких, свою рідну Україну.
Кожен загиблий/померлий воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас. Адже вони стали живим щитом, щоб не допустити того, що відбувається в Маріуполі, Чернігові, Херсонщині, у наші домівки. Саме вони є ціною нашої з вами свободи.
