Свічу пам'яті жертвам голодоморів запалили на Ізяславщині
В українській історії є сторінки, які дуже боляче згадувати, проте їх неможливо забути... Голодомор… Ці жахливі сторінки в історії українського народу відгукуються болем та щемом у душі кожного небайдужого до подій того часу. Голодомори 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років – каральні акції проти українського народу, який завжди боровся за незалежність і національну ідентичність. Тривалий час архівні дані про масштаби голодомору в Україні замовчувалися, проте завдяки плеяді розсекречених матеріалів, акт геноциду проти українського народу офіційно визнали чимало країн світової спільноти.
У ХХІ столітті знову геноцид українського народу. Вже десять останніх років українці продовжують відчайдушно опиратись новому геноциду, боротись за свої одвічні цінності із російським агресором…
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв голодомору. Цьогоріч, 25 листопада, в умовах повномасштабної війни ми вшановуємо 90-ті роковини голодомору-геноциду.
Цього скорботного листопадового дня схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто потрапив у грізні жорна тоталітарного режиму, кого забрала голодна смерть, до меморіалу жертв голодоморів та політичних репресій в м.Ізяслав прийшли представники міської влади, духовенство, громадськість. Ті страшні події закарбувалися в серцях мешканців Ізяславщини, бо «кістлява рука смерті» торкнулася й їхніх сімей.
Заупокійну літію відслужив благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницької єпархії Православної Церкви України митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук.
Всі присутні учасники запалили свічки, аби зігріти душі тих, кого в ті страшні часи не відспівували, не проводили в останню путь, не поминали. Аби світло цих свічок стало даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою.
До підніжжя пам’ятного знаку жертвам Голодомору присутні принесли запалені лампадки та квіти.
Щоб знайшли спокій душі закатованих голодом, мешканці Ізяславщини підтримали Національну акцію “Запали свічку пам’яті”. У вікнах помешкань 25 листопада поточного року палахкотіли свічки…. Надзвичайно дорогою ціною, у вимірах мільйонів людських життів, наш народ заплатив та, на жаль, продовжує платити за право жити на рідній землі. І цей маленький вогник свічки об’єднав нас, українців, у молитві за душі жертв геноциду.
Трагедія українського народу наочно демонструє, що ніколи не можна пробачати та забувати злочини проти людства. Геноцид має бути засуджений усім світом, а невинні жертви — вшановані.
