Скорботний подзвін знову лунає в нашій громаді...
Практично щомісяця у Книзі вічної пам’яті Ізяславщини викарбовуються нові імена Новітніх Героїв, котрі, не думаючи про власну безпеку, за першим покликом стали на захист своєї Вітчизни, за її свободу, незалежність та територіальну цілісність, за кожного з нас.
Страшна звістка знову чорним вороном прилетіла на Ізяславщину. Ще дві душі воїнів відлетіли у небесну височінь і поповнили Небесне військо:
32-річного солдата, механіка-водія гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти Дячука Сергія Миколайовича, життя якого кривава російсько-українська війна забрала 16 лютого під час виконання бойового завдання на Донеччині;
58-річного молодшого сержанта Прокопчука Олега Вікторовича, котрий, захищаючи наш спокій та Україну, загинув 15 листопада на Донеччині.
Молодий хлопчина та досвідчений чоловік - їх долі такі різні й водночас такі схожі - обоє потрапили на фронт через любов до Батьківщини. Довелося залишити мирну професію, бо покликав обов’язок чоловіка, громадянина, воїна - боронити рідну землю від навали російських окупантів. І навряд чи хто-небудь із них думав, що їх життя обірветься так раптово, далеко від рідної домівки. Та через свій особистий подвиг вони подарували нам віру й надію в нашу Перемогу, ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним.
Цими днями новітні воїни Олег та Сергій назавжди повернулись до своєї малої Батьківщини … на щиті.
На домовині воїнів — Державний прапор — символ нескореності нашої нації, символ держави, за яку наближали довгоочікувану перемогу над московськими окупантами, за яку віддали своє життя. Біль у серці, скорбота в душі, гіркі сльози на очах, синьо-жовті хризантеми, як символ боротьби за Україну …
Сумно грав духовий оркестр два дні підряд на Ізяславщині. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храму святого Миколая Чудотворця Православної Церкви України слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Відлунав сумний збройний салют за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, коханим, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України. Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...
Тремтячі руки рідних новітніх Героїв стискали вручений військовим синьо-жовтий прапор - як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.
Відтепер Сергій та Олег - янголи-охоронці, котрі продовжують оберігати та захищати своїх рідних та близьких, свою рідну Україну.
Смерть може забрати наших відважних оборонців, проте в кожному подиху, в кожному ударі серця всіх жителів нашої громади житиме пам’ять про подвиг кожного нашого Воїна Світла!
