Тепер двоє бійців-земляків – навічно з небесною вартою, а над їхніми могилами навіки майорітиме синьо-жовтий стяг
Цими вихідними зі смутком та болем Ізяславська міська територіальна громада провела в останню дорогу двох своїх військовослужбовців:
29-річного щурівчанина Сергія Швеця, котрий за плечима мав бойовий досвід у самісінькому пеклі Донеччини;
47-річного ізяславчанина Валерія Горбача, котрий лише ступив на шлях оборонця Батьківщини.
Ці двоє хлопців такі різні, проте їх об’єднала війна, розпочата російськими загарбниками… Після повномасштабного вторгнення окупантів на територію України вони, забувши про свої плани та мрії, свідомо прийняли доленосне для себе рішення - взяти до рук зброю і піти захищати від ворожої навали рідну землю. Вони мали би повернутись до рідної домівки з довгоочікуваною перемогою, до рідних, радіти життю, будуючи плани на майбутнє... Та не судилося. На жаль, безжальна смерть наздогнала Сергія та Валерія. Наче спалах обірвалось їхні життя…
Гірко й боляче усвідомлювати, що цвіт нації поповнює небесне військо. Такою високою й страшною є ціна нашої свободи.
Щоб провести воїнів в останню дорогу та віддати шану, прийшли побратими, рідні, близькі та друзі, небайдужі жителі громади. Спершу священнослужителі Православної Церкви України відправили панахиду біля рідного дому бійців, потім у місцевому храмі м.Ізяслав та с.Щурівці звершили заупокійне похоронне богослужіння за померлими військовослужбовцями.
Жителі населених пунктів Ізяславщини, якими рухалась траурна процесія, зустрічали померлих воїнів живим коридором, встеляючи квітами останню земну дорогу оборонців.
Свою останню домівку Валерій знайшов на Алеї Героїв у місті Ізяслав, а Сергійко – у с.Щурівці – у населених пунктах, де пройшло їхнє дитинство, де відбулися найяскравіші моменти їхнього життя, і де так чекали на нього рідні, друзі…
Востаннє нашим землякам-бійцям віддали військові почесті. На честь військовослужбовців небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют… Тепер хлопці – навічно з небесною вартою, а над їхніми могилами навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Немає жодного людського слова, яке б могло утішити скорботну родину бійців, адже ця рана ніколи не загоїться. Проте добрий, світлий спомин про покійних воїнів назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, усіх, хто знав наших земляків, любив та шанував їх.
