Відтепер наш Новітній Герой тримає небо над нами
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна... Знову наш багатостраждальний народ переживає трагічні сторінки своєї історії. Вже десятий рік Україна втрачає тих, хто завжди був готовий допомогти, підтримати, захистити. Хто без вагань та сумнівів став на захист Батьківщини та віддає найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити на вільній, своїй Богом даній землі.
Саме таким був житель села Мислятин, молодший сержант, командир десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону Овчарук Юрій Олексійович. Майже місяць оборонець вважався зниклим безвісти. У рідних жевріла надія, проте, на жаль, дива не трапилося. Життя бійця обірвалося 19 серпня на Запоріжжі.
Нещодавно Новітній Герой назавжди повернувся додому на свою малу Батьківщину … на щиті. Не холод пробирався до самих кісток, а знову нестерпний біль утрати, хвилини очікування, зустрічі й прощання із загиблим воїном…
За маршрутом слідування траурного кортежу мешканці Ізяславської міської територіальної громади зустрічали загиблого військовослужбовця навколішки, із прапорами та квітами у руках. Разом із священнослужителями молились за душу воїна, який віддав своє життя за Україну.
Живий коридор односельців розтягнувся обабіч дороги від в’їзду в село й до рідної хати, аби віддати свою останню шану, повагу і безмежну вдячність оборонцю за те, що не зазнали жахіть війни, бо він, як і тисячі мужніх оборонців України, у нерівному двобої із загарбниками, зупиняв те безмежне російське зло ціною свого життя…
Залилась слізьми рідна оселя Новітнього Героя. Він нарешті повернувся додому назавжди, аби тут спочити вічним сном…
Відтепер воїнові навіки 40… Чудовий вік для здійснення мрій, реалізації задуманого. Проте Юрію судилося пройти інший шлях – шлях воїна та патріота рідної землі. У серпні він прийняв свій останній бій та поповнив Небесне військо воїнів світла. До останнього подиху земляк залишався відданим військовій присязі та вірним українському народові.
Ніколи вже не побачить мати свого єдиного сина, не зустріне з далекої дороги, в яку проводжала захищати Вітчизну. Вже ніколи не обійме Юрій свою кохану, дітей, онуків…
Заупокійне богослужіння за українським воїном відбулось у місцевому храмі в селі Мислятин. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храму слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»... Рідна земля Ізяславщини прийняла тіло воїна під урочистий салют та Гімн України.
Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»... Немає прощення російському агресору за горе, яке він приніс, ступаючи своїми брудними терористичними чоботами по українській землі. А наші Новітні Герої не вмирають, вони тепер наші небесні янголи-охоронці!
