У хоробрих є тільки безсмертя, смерті у хоробрих не буває!
Страшна війна ХХІ століття - пекуча рана, яка болить чи не в кожній українській родині. На зміну німецькому нацизму на наші землі прийшов російський рашизм.
Так, відважні оборонці України щосекунди протягом понад дев’яти років, як і наші пращурі століттями, проявляють чудеса героїзму, стійкості, мужності за кожний клаптик рідної землі, до останньої краплі крові.
Для України та кожної громади ціна боротьби за перемогу над окупантами – втрачені тисячі людських життів.
Після повномасштабного вторгнення окупантів на територію України чорне крило війни практично щомісяця торкається нашої громади. Вересень, на жаль, не став винятком. Цими днями знову «живий» ланцюг, національна символіка та сльози дорогою, якою востаннє поверталися до рідного дому двоє мужніх захисників України:
36-річний житель с.Клубівка, солдат, гранатометник гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону Смолієвський Василь Васильович, котрий загинув 31 серпня на Запоріжжі під час мінометного обстрілу;
31-річний мешканець с.Мислятин, солдат, навідник десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону Слободенюк Сергій Миколайович, котрий загинув 31 серпня на Донеччині внаслідок ворожих вибухів.
У війни немає розмежування за статтю, віком чи званням. Вона завжди не питаючи забирає найкращих.
Обоє хлопців у розквіті сил не хотіли помирати, та не змогли жити мирним життям, коли російські агресори паплюжили їхню рідну землю. Така вже була у Новітніх Героїв вдача — свідомо обрати для себе не простий шлях воїна-захисника.
Не зважаючи на юний вік та звання «солдат» мислятинчанин Сергій був прикладом для інших побратимів, його бойовий дух вражав стійкістю і мужністю. Він лише зі своїм поплічником понад 12 годин стримував ворога на бойових позиціях, поки не прибула підмога українських воїнів.
А Василь Смолієвський тричі зазнавав важкої контузії, та щоразу повертався у самісіньке пекло, до своїх друзів-оборонців далі захищати свою Батьківщину.
На жаль, 31 серпня чорні та криваві руки окупантів обірвали життя цим двом молодим, відважним синам України. У тяжкий для України час вони поклали свої молоді життя, звільняючи свою рідну землю від «русского мира», за свободу кожного з нас, за те, щоб небо над нашою рідною Україною було мирним і вільним. Тепер ці двоє молодих воїнів з Ізяславщини стали янголами-охоронцями на небесах.
Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»... Важко передати словами горе рідних, котрі втратили сина, брата, коханого, батька... Ні численна кількість квітів, ні звуки воєнного маршу та жовто-блакитний стяг на труні не залікують їхні зранені серця.
Немає таких слів, яких було б достатньо, щоб описати повністю ту силу, велич і самопожертву Героїв, котрі залишаються навічно в бою, аби тільки їхній народ зберіг волю та здобув довгоочікувану Перемогу над окупантами. Сергій та Василь навіки залишаться у нашій пам’яті захисниками миру й волі нашої Батьківщини!
…Ми не знаємо, скільки разів ще будемо оплакувати наших відважних героїв, проте нестерпно болить… кожна крапля крові наших земляків…
Та щоб покласти край пролиттю невинної крові наших Новітніх Героїв, щоб здобути довгоочікувану перемогу над російським рашизмом, кожен із нас без винятку має оголосити воєнний стан у своїй душі. Кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших. Героями не народжуються, ними стають. Аби звершувати великі вчинки заради Батьківщини, своїх співвітчизників, не потрібна спеціальна освіта, поважний вік чи певний соціальний статус. Для цього необхідні лише віра в перемогу України та жертовність заради своїх рідних. Героями стають такі ж як Слободенюк Сергій, Смолієвський Василь та інші наші загиблі воїни. Якщо нація, яка обороняє свою Батьківщину, - є мобілізована духовно, то таку націю неможливо перемогти.
